Розділ «Частина 3 І чого ж це твоя хустка та така дуже стара стала, необдумана Міловице?»

Але не міг лишитися сам у своєму горі й виплакатися, бо рипнули хатні двері й надвір вийшла твоя мати Горпина.

Вона вже давно чекала і, почувши, що у подвір’я в’їхав віз, кинула всю роботу й поспішила назустріч своєму чоловікові, та й знайшла його аж у клуні.

«Ну, що?!» – почала було питатися мати, та й затихла: твій батько, Міловице, лежав на землі такий, як із хреста знятий.

«Що… що таке?… – торкала мати зашкарублу на вітрі батькову одіж. – Що приключилося? Напали злодії?…»

Але батько мовчав, тільки сльози текли йому по обличчю.

Тоді мати твоя, Міловице, вхопила батька за поли й почала термосувати, а він зірвався на ноги й кинувся до хати чимдуж; мати побігла слідом. А дівчата, сестри твої, Міловице, як побачили батька такого, то й поперелякувались. Батько ж кинувся в хаті на рядно, скрутився на сіні калачиком, підібгав під себе ноги й заскімлив страшно.

А мати твоя, Міловице, стала слідком біля порога й почала важко дихати.

«Мамо, в дворі віз із биками, що, тато з Умані повернулися?» – запитала сестра Ярина, входячи до хати з дійницею.

«Приїхав, та й он, дивися, які гарні гроші, либонь, привіз!» – сказала дуже голосно твоя мати, Міловице, показуючи на кожуха, якого тримала в руках, він був увесь у болоті.

Швиргонувши мокру одіж під піч, почала й собі твоя мати плакати.

А сестра Ярина понуро на все те дивилася.

«Тату, а де гроші…» – і собі спитала вона.

Батько ж твій, Міловице, нічого і їй не сказав, тільки схопився обома руками за голову – і на увесь голос заплакав.

«А що ж я колись казала?! – почала заводити твоя мати, Міловице. – Не віддали грошей! Тимко у тій Америці тяжко робив, прислав мамі з татом грошей, щоб вони зберігали, а тато віддав злодіям!»

«То що, грошей, тату, зовсім нема?!» – скрикнула Ярина.

«А нема!!!» – плакала твоя, Міловице, мати.

«Кіндрате, чуєш, Кіндрате?! То що ж там у тому Умані сталося?» – віддихавшись, вирішила узнати всю правду твоя мати, Міловице.

Але батько твій як занімів, лежав, плакав і голову руками накрив. А вже як мати з Яриною почали до нього дужче наступати, схопився твій батько, Міловице, та й сів, і засунув руки в чуба і простогнав тільки:

«Чого ж ще й ви мене мучите?! Нема грошей! Сказали мені у банку, що документи фальшиві! Нема тепер й документів…»

Аж тепер твоя мати Горпина пильно при світлі придивилася до батькового лиця та й побачила сліди від страшних побоїв.