Розділ без назви (4)

- Я пробачив тобі, батьку, – хитнув Крук головою. – Зведися з колін. Зараз моя дружина разом з сином перебувають у кращому світі… Може, поруч із мамою. І хоча ти не найкращий у світі тато, але я бажаю, щоб ти знав: ніхто не тримає образи на тебе. Ні я, ні твій онук.

Як важко і як легко далися йому ці слова!

- Дякую тобі… Я не заслуговую, – Корвін важко піднявся з колін. – Я натворив стільки поганого… О, яке полегшення! Наче каміння з серця, наче я помолодшав років на двадцять. Мої гріхи так гнітили мене, сину! Але я досі не можу пробачити собі. У мене серце обливалося кров’ю, коли я бачив усе, що коїлося з тобою, а я нічого вдіяти не міг.

- Чому, до речі? Як місто заборонило тобі повертатися? Та й взагалі, чому ти сюди піднявся?

- Зараз поясню. Пам’ятаєш, я казав про те, що зумів змінити природу міста? Один-єдиний раз?

- Так, і воно це тобі запам’ятало.

- Атож. Власне, це сталося після смерті Марії. Коли я оформлював у Муніципалітеті документи про смерть, то був настільки вражений своїм горем, що моя жорстока воля, підсилена могутністю стін Муніципалітету, отримала форму.

- Про що ти кажеш?

- Про дітей. Після твого народження у місті перестали народжуватися діти. Воно змінилося так, ніби їх у ньому ніколи не існувало. То був результат моєї жорстокої волі… Мабуть, у підсиленні ефекту зіграло роль те, що я був творцем цього міста.

- Он воно що!

- А коли мешканці зруйнували опори іграшки, яка мала форму Стіни, куля не витримала, і місто тріснуло, як ти можеш побачити. Разом з водою, що стікала вниз, місто вдихнуло нового життя. Як насіння, що розкрилося й пустило коріння, як дім, у якому розчахнули двері…

- Прийшлі.

- Так. Той, кого ти знаєш під личиною пана Зета, вартовий Крижаного Собору, так звані «прийшлі»… Переродження завжди болюче. Місто виросло з форми іграшки, яку ти бачиш. З Муніципалітетом згинуло моє прокляття. І тепер, коли ти тут, я відчуваю, що можу повернутися. Я допомагатиму йому – всім, чим тільки зможу.

Як смішно, подумав Крук. Борімскі врешті виявився правий! І саме його дурисвітська ідея зі Стіною дарувала місту нове життя.

- Мій друг Арктур Резнікофф знайшов документи, що стверджували, ніби місто – експеримент, і всі його мешканці біо-автоматони… До речі, чим був Муніципалітет?

- Гадаю, що Муніципалітет був дивом, яке мало силу втілювати думки в життя. Я не певен, що створював його, коли майстрував іграшку. Я дійшов висновку, що то було серце, що з’явилося само по собі і дало життя новонародженому світові. Коли я зійшов униз, він уже стояв у такій формі, в якій ти його побачив.

- Яку надали йому чиновники.

- Так! Ті чиновники в перуках! На що вони перетворили уособлене диво? На лабіринт, у якому царювали, вели дрібні міжусобні війни, забувши про місто, про людей, що злидарювали за стінами… – Корвін люто розрубав повітря долонею.

- Ти казав про вартового Собору. Ти знаєш, звідки взявся Собор?

- Я не маю відповіді, сину. Знаю тільки, що в житті завжди є місце диву, а природа не полюбляє порожнечі. Тому, коли Муніципалітет зник, на його місці мало вирости щось інше… І то був Собор. Лишається сподіватися, що з нього не зроблять новий Муніципалітет. Люди часто нищать дива заради багатства й влади.