Розділ без назви (3)

Рожевий цілунок світанку торкнувся світло-блакитного неба. Крук протер змокле чоло хустиною на зап’ястку. Хустину йому пов’язала перед полюванням Оде-Імін. Щоразу, коли він вирушав полювати у таємничі й небезпечні глибини боліт, вона ніжно цілувала його в уста і мовчки зникала у хижі, жодного разу не оглядаючись. Погана прикмета – дивитися вслід мисливцеві перед полюванням. При згадці Оде-Імін у грудях Пола потепліло, і він усміхнувся.

Сонце поволі здіймалося над болотним лісом. У хащах прокинулися мавпи і радісними скриками вітали народження нового дня. Небо задихало жаром. Крук облизнув губи й утупив погляд у повільні води безіменної річки. Він спав дуже мало, але не відчував утоми, бо перед полюванням мимоволі нервував, і вгамовувати це не навчився. Напевно, й не навчиться, хоча полював уже впродовж багатьох місяців.

Неподалік оглушливо кумкали жаби. Війнув прохолодний вітерець, стало трохи легше. Одяг мисливця був пристосований для багатьох умов, але не для тривалого лежання під спекотним сонцем. Пол фізично відчував, як на тілі виступає піт. Хижі квіти смерділи дедалі дужче. Крук скривився. Цілком буденний ранок мисливця.

Раптом припекло справити потребу.

Як невчасно, подумав Крук. Але, на відміну від порожнечі в шлунку, то була серйозна перешкода спокійним, виваженим (а отже, влучним) пострілам. Тож Пол відповз назад, звівся на коліна й засюрчав у траву, зосереджено насупивши брови. Коли він повернувся до ковдри, магери саме виповзали на берег. Як завжди, від цього видовища у нутрощах все захололо й закололо в носі. Гігантські створіння, декотрі – найстаріші, найтемніші – вагою півтонни, з широкими короткими мордами, холоднокровні й сильні. Справжні королі річки! Крокодили завжди викликали у Полові захват, але й острах. Тим більшу насолоду він отримував, коли вбивав одного. Вбивав самотужки, власноруч, наодинці, як жоден мисливець племені шиай-аренків вбити не міг.

Магери неквапно повлягалися на нагрітих місцях й повідкривали пащі, повні кривих страшних пазурів – Пол міг бачити їх усіх, бо крокодили лягли прямо навпроти нього. Така щаслива можливість траплялася вкрай рідко: зазвичай, аби вийти на потрібну позицію для вогню, потрібно було тихо й довго повзати.

Сьогодні я неодмінно вполюю одного, подумав Крук. Треба поцілити невеликого, більшого він просто не дотягне: спробуйте поносити добрих чотири центнери дикими хащами! Але зовсім молодого теж не годиться, бо в нього мають бути розвинені статеві залози, про що свідчить колір шкіри: світло-бурий, з чіткими чорними лініями вздовж тулуба. Старші крокодили темніші: темно-сірі, коричневі, бурі. Чорні пасмуги теж є, але їх уже не так добре видно.

Пол взяв у лівицю револьвер. Отой, що справа, підійде: колір шкіри коричнево-сірий, півтора метри завдовжки – цілком готовий до дорослого життя крокодил.

Вважається, що полювати на крокодилів по-снайперськи звичайними кулями – невдячна справа. Їхню товсту шкіру треба пробивати великим дробом з близької відстані. Бажано, з потужної зброї. Інакше вбити їх доволі складно. Але Пол мав тільки свого вірного револьвера та шість набоїв, аби покласти їх прямо у відкриту пащу, намагаючись влучити так, щоб кулі пробили мозок хижака. У більшості випадків після цього магер не помирав, а, скаженіючи від болю, з моторошним криком нісся до води, розбризкуючи кров; слідом за ним підскакували і всі інші крокодили. Мисливці племені полювали зовсім інакше: без вогнепальної зброї, утрьох, зі списами, кілками й гаками, які заганяли крокодилам у пащу, тримаючи їх подібно до величезної рибини на вудочці. Пол також спробував так робити, коли полював уперше, і ледь не залишився без ноги. Саме після того випадку він придумав власний метод полювання – не надійний і не найкращий, але результативний.

Заспокоїти дихання. Ще раз прицілитися. Сонце б’є просто у вічі, диявол! Видих. Вітру майже нема. Тепер взяти трохи-трохи вище… Ну, а зараз нехай допомагають духи боліт.

Гримлять шість пострілів поспіль. У хащі скрикують налякані мавпи. Крокодили вмить зціплюють пащі й хутко тікають від невидимої загрози до річки, а Пол тим часом схоплюється на ноги й перезаряджає револьвер. Один магер лишається без руху. Крук хапає у праву руку мачете й стрімко наближається до хижака.

Чорні пасмуги на тілі крокодила геометрично перекреслюються. Перетинки на кривих лапах вкриті річковим мулом та піском, коротка широка морда не рухається. Пол зупиняється за двадцять кроків. Невже таки вбив? Він розряджає ще шість патронів, просто між очі: колись такий от «мертвий» крокодил піднявся й кинувся на нього. Живучість магерів ніколи не можна недооцінювати. Кулі слухняно входять у тіло: чутки про те, що шкіра крокодила відбиває їх, – суцільна вигадка. З мачете напоготів Пол обережно наближається до крокодила. Наче вирізьблені з каменя очі магера оповиті туманом смерті. Вбив. Вбив!

Радість омиває його свіжим повітрям. Вдалось! Перемога! Як же він обожнює цей солодкий момент тріумфу.

Перезарядивши, Крук, ховає револьвер до кобури, відтягує тіло подалі від берега, перекидає крокодила на спину і діловито патрає його. Справа не з приємних, але зайва вага тільки заважатиме на зворотному шляху. Мачете слухняно ріже крокодилячу шкіру, з-під леза тече темна кров. Пол робить необережний різкий рух, і кров порскає в обличчя. Він лається, витирає чоло й завзято продовжує справу. З усіх внутрішніх органів, темних і слизьких, Пол залишає тільки серце: ним він розплатиться з мисливцями, які допоможуть дотягти крокодиляче тіло від мисливського табору аніквеби до селища.

Кривавим сакральним малюнком він викладає дорогоцінні внутрішності на візерунок перед тим самим деревом, з-під здиблених коренів якого миготять таємничі жовті вогники.

-  Духи боліт, могутні та всевидящі, я дякую вам за допомогу і жертвую частину моєї здобичі. Дозвольте мені й надалі полювати на ваших землях і водах! – притискаючи скривавлені долоні до грудей, промовляє Крук ритуальну фразу.

Колись він вважав її повною нісенітницею, але слухняно повторював, бо так навчав Аківензі: до чужого храму зі своїм уставом не ходять. Пізніше Крук зрозумів, що болото – не просто вологі хащі, повні тварин з комахами (як може видатися чужинцю на перший погляд), а жива, не уособлена, грандіозна сутність, котру необхідно поважати й вшановувати.

Пол витирає мачете і руки від крові. От тепер нарешті можна попоїсти! Просто над випотрошеним магером Крук снідає припасами з дому – сушеним м’ясом і прісними рисовими млинцями. Після ситного сніданку він дістає із сумки люльку з довгим тонким чубуком, вправно набиває її й, розкуривши, з насолодою вдихає ароматний гіркувато-трав’яний дим. Крокодили ще з годину не прийдуть, через це можна не турбуватися, а от хижі кішки точо обов'язково скоро почують свіжий запах крові. Треба бути пильним. Крук роззирається довкола, насичуючи легені теплим димом. Тютюн із суміші болотних трав – не те наркотичне зілля, що продає каста Нелу в місто, а бадьористе цілюще куриво, яке розслабляє м'язи, проганяє втому й нервове збудження, прояснює розум. Ох, як добре… Пол випускає густий дим останніх затяжок на випотрошеного магера – так необхідно робити, аби прогнати маленьких пустотливих духів, які могли забратися всередину порожнього тіла крокодила.

Крук знімає з сумки полози й міцно прикручує мотузкою тіло магера до них. У животі приємною важкістю перетравлюється сніданок, на язиці гіркуватою прохолодою тане тютюновий присмак. За кілька хвилин, перевіривши надійність вузлів, Крук перехоплює другий край мотузки через плече і з натугою тягне за собою полози.

Крокодил молодий, але дуже важкий. Треба часто зупинятися й відпочивати. Цього він найбільше не любить у полюванні! Водночас треба стежити, аби хижаки, почувши запах крові й свіжого м’яса, не підкралися непомітно. Серед розмаїття звуків і барв денного болота це завдання не з простих.