Розділ без назви (3)

Коли пролунала відповідь, Пол раптово осягнув, що більше ніколи не побачить Арктура Резнікоффа. Блискавичне холодне почуття в серці, схоже на зблиск сталі; така собі констатація факту й аксіома, яка не потребувала доведень. Більше – ніколи.

Це були важкі слова. Майже фізично відчуваючи їх тягар на собі, Крук покинув місто через Південну Браму. З днем народження мене, з щасливим днем народження, подумав Пол і гірко всміхнувся.

Бівабіконс жваво крокував протоптаною доріжкою.

-  Ніяких порожніх слів! – суворо наказав йому наостанок Венджігіжиг. Потім обидва перейшли на рідну мову, і далі Крук нічого не зрозумів.

Син вождя міських болотників був зодягнений у шкіряний одяг, високі, до стегон, чоботи, носив на поясі мачете з хитро вирізьбленою рукояткою. Життєрадісне обличчя Бівабіконса прикрашала татуювання касти Нелу – темні тонкі лінії від кінчиків рота до вух. За спиною син Венджігіжига ніс велику торбину, в котрій мав все необхідне для кількаденного переходу двох людей через болота. Час од часу Бівабіконс кидав на супутника зацікавлені погляди, але Крук не помічав їх. Він похмуро йшов за провідником, дивлячись собі під ноги в брудних черевиках.

За спиною залишився фамільний маєток, запустіла фабрика та переможний Борімскі. За спиною стріляли та вбивали, проголошуючи новий порядок, а він тікав у невідомість на болота. Сьогодні вночі все місто майорітиме чорними прапорами, а в Муніципалітеті запанує нова влада. Сьогодні вночі безліч людей позбавлять життя... Хоча після побаченого в кабінеті дві тисячі дванадцять, чи може він назвати їх людьми? У тому числі й себе?!.

-  Ми підійдемо до кордону, коли крила ночі огорнуть небо, – думки Пола перервав Бівабіконс. Він старанно вимовляв слова, намагаючись не помилитися. – Проведемо ніч, а на світанку продовжимо дорогу.

-  Гаразд, – відповів Крук. Йому було байдуже, куди вони прямують і скільки часу це триватиме.

-  Ти знаєш мову шиай-аренків? – мабуть, Пол чимось сподобався юному болотнику, інакше, який резон тому без потреби розмовляти з чужинцем?

-  Мову кого?

-  Люди міста кажуть «болотники», – пояснив Бівабіконс. – Наш народ каже – «шиай-аренки».

-  А, зрозуміло. – Ну і назву вони собі вигадали… – Ні, не знаю.

-  Тоді буде важко, – зітхнув провідник. – Майже ніхто в селищі не знає мови міста. Тільки Аківензі, до котрого я тебе веду.

-  І на тому спасибі.

Принаймні, там за мою голову не призначено винагороди.

-  Якщо маєш бажання, я можу навчити тебе кількох слів, – продовжив Бівабіконс.

-  Ну, валяй, – без ентузіазму відповів Пол.

-  Що? – юнак швидко обернувся до нього й подивовано здійняв брови.

-  Я хотів сказати – навчи.

Наступної хвилини Крук дізнався, що «машкіїг» значить «болото», а «гінебіг» – «змія». Це було єдине, що він запам’ятав, бо після цього сипонув градпотік слів з купою подвійних голосних, і Пол тільки тупо кивав та мугикав, мовляв, він усе зрозумів і запам’ятав. Бівабіконс захоплено перераховував назви, які приходили в голову, а думки Пола повернулися до міста, яке перейшло Борімскі.