Розділ без назви (2)

Схоплених чиновників охороняли задоволені повстанці. Сиділи, стояли, палили цигарки, перемовлялися, реготали – зовсім як перед штурмом Муніципалітету. Час від часу театрально показували полоненим гвинтівки, чиркали себе пальцями по шиях. Вони відчували себе переможцями, а переможцям, як відомо, дозволено все.

Повстанці при появі Влада замовкли, повикидали цигарки й вишикувалися, хто як умів.

- Командор! – як чортик з коробки, з’явився перед Борімскі невисокий боєць. У ньому Пол з подивом впізнав Лук’яна. Той ковзнув очима по Круку і зробив вигляд, що бачить вперше. Розумний малий – відразу скумекав, кого не потрібно впізнавати. Такий далеко піде. – Це всі, кого на даний момент було знайдено. Опер-групи продовжують прочісувати будівлю.

- Командор? – глузливо перепитав Пол.

- Саме так, – відрубав Борімскі. – Чекайте на мій наказ, десятнику.

Він устиг стати десятником! Мабуть, замість вбитого Феодосія Пилиповича. Справді далеко піде. Лук’ян шанобливо кивнув та відійшов, потайки стрільнувши похмурими очима на Крука.

- А тепер послухай мене, – тихо сказав Полу Борімскі. – Часу обмаль. Даю тобі останній шанс виправитися. Все залежить від твого рішення.

- Звідки така милість? – насмішкувато запитав Крук.

- Ми з тобою були на кшталт друзів…

- На кшталт, угу, – кивнув Пол. Йому було край смішно чути таке від Влада. – Ще добу тому ти у мене на дні народженні був.

- Ти розчарував мене, Крук. Дуже розчарував! Вибрик Резнікоффа мене не здивував – я завжди знав, що йому з нами не по дорозі. А про тебе був значно кращої думки… Ти був зі мною від самого початку. Я вважав тебе правицею, Крук! Але ти пішов проти мене… Повірив йому! – Борімскі останнє речення сказав голосніше і повстанці ледь голови не поскручували, намагаючись почути продовження. – Не дарма ви так товаришували.

Крук мовчав. Йому було байдуже до тих останніх шансів.

- Втім, документи знищено, – заспокоївся Борімскі, – хоча ти не віддав теку, коли я прохав.

- Вимагав, – автоматично зауважив Крук.

- Тож відтепер я не можу остаточно довіряти тобі, як це було до сьогодні. – Влад начебто й не почув Пола. – Ти похитнув мою довіру, Крук! Це стало сильним ударом для мене.

- Ти так кажеш, наче я намагався встромити тобі ножа в спину, – скривився Пол. Його ці розмови почали дратувати. – Менше патетики, більше конкретики, Борімскі.

Влад знову нібито й не почув його.

- І це після того, як я врятував тобі життя!

Червона троянда на білому платті, очі кольору попелу дивляться за чорним птахом…

- Я не прохав.