Розділ без назви (1)

Розгублений Пол не встиг відповісти, коли на порозі намалювався його другий визволитель. Кандидат соціологічних наук хизувався в армійських чоботях та повному камуфляжі, довгі білі пасма перехоплені в кінський хвіст. На плечі висіла гвинтівка. Резнікофф кинув на матрац пакет. З надрізаних нутрощів просвічували речі Пола.

- Одягайся, Крук, часу обмаль.

Пол мовчки кивнув. Він ще не оклигав від нового повороту подій.

- Ситуація така, – поки він переодягався, Арктур викладав: – Тріумвірат захопив «Залізне Серце». Автоматони під його контролем. Місто перекрито. На майдані перед Муніципалітетом сотня людей під гвинтівками залізних солдатів. Сітіс поставив умову: якщо Муніципалітет не складе владу до дванадцятої дня, заручників розстріляють. Якщо не складе і потім, стрілятимуть по сотні людей щогодини.

- Зрозуміло, що Муніципалітет ніколи не віддасть влади, навіть якщо перестріляють усе місто, – резюмував Сервен.

- Це жахливо. Це... все через мене. Диявол! – Крук закусив губу. – Ми можемо якось запобігти цьому?

- Жодних ідей, – відповів Арктур.

- Сервене?

- Ми можемо вичекати й згодом спробувати повернути чорну панель, – слуга дістав з кишені білосніжного носовичка і обережно протер лезо меча.

- Не можемо. За три години почнуться перші розстріли! – гаряче заперечив Пол.

І вони будуть на моїй совісті.

- Є більш радикальний метод, молодий пане, але не знаю, чи сподобається вам, – неохоче продовжив Сервен.

- Кажи!

- Зруйнувати Серце. Якщо нам горить час – це єдиний надійний спосіб знешкодити автоматонів і попередити вбивства.

Ну от. Хотів щось робити? Хотів вирватися? Будь-ласка. Дій!

Пол перевірив револьвер і рішуче мовив:

- Веди нас, Сервене.

На вході в тюрму їх очікував Курт. Він теж був у камуфляжі. Молодший Резнікофф тримав на прицілі тюремний двір, але робив це непевно: гвинтівка в його тонких руках помітно дрижала. Автоматонів навколо не спостерігалося, а за кілька кроків від Курта лежав безголовий чоловік, в якому Крук упізнав пузатого начальника тюрми. Мерзенний був тип, подумав Пол, а у відповідь його живіт характерно підстрибнув. Крук швидко перевів погляд з трупа.

- На дворі чисто. На вулиці нікого, – нервово доповів Курт й зробив спробу посміхнутися. – Радий бачити, Поле.

- І я тебе, друже! – Курту було вкрай незатишно. – Ви прийшли вчасно, бо я почав звикати до місцевого розпорядку.