Розділ без назви (1)

- Пане Крук! Можете не переховуватися, – почувся звідти гостинний голос Сітіса. – А я все очікую на вас! Згадав про убогу тюремну охорону й одразу зрозумів, що скоро ви приєднаєтеся до нашого сьогоднішнього свята. Все гадав: коли ж ви, нарешті, складете мені компанію?

Пол заціпенів. Вони не встигли. Сітіс знайшов кімнату з Серцем!

- Переходжу до справи. Я визнаю, що у нас було деяке непорозуміння в минулому, – голос Марка бринів спокоєм та доброзичливістю. – Але це справи минулого, чи не так? Пропоную забути всі наші негаразди, пане Крук. Поки що я не знаю, що переховується у кімнаті переді мною, але знаю точно, що зовсім не хочу відтинати руку з вашого мертвого тіла, аби дістатися усередину – як це вже довелося зробити з вашим головним інженером.

Крук закусив губу. Сервен мав рацію, вони вбили Модуса! Одразу згадався старий добрий винахідник, променисті очі й кумедний беретик, його посмішка й солодощі… Диявол!

Тим часом Сітіс продовжував віщувати:

- Кров за кров! Ви вбили мого сина, а я вашого робітника. Не дуже рівноцінний обмін, чи не так? – Сітіс витримав драматичну паузу. – Але я гарний ділок. Гарний ділок розуміє, коли треба йти на компроміс. Пане Крук, ви зарекомендували себе як непоганий ділок, вас підводить лише ваш вік та пов’язана з ним нестача досвіду. Я ще раз пропоную вам долучитися до Тріумвірату. Це ваш останній шанс! Подумайте розважливо. Приєднайтеся до мене – отримаєте все місто!

На мить йому закортілося повірити Сітісу. Дати згоду – і на цьому все!

Це була секунда слабкості. Проте вже за мить Пол опанував себе: слухатися Марка дорівнювалося вірній смерті.

- Якщо через хвилину ви не вийдете без зброї, я відправлю в атаку своїх автоматонів. І хоч ви прибули не самі, а зі своєю невеличкою дружньою компанією, у мене значно більше сил. У вас жодних шансів, пане Крук! Час пішов.

Під час монолога Марка Сервен придивлявся до того, що чекає попереду. Пол теж кілька разів зиркнув у щілину дверей, аби очі звикли до світла. Коли Марк замовк, Сервен швидко й тихо заговорив:

- У нього шістнадцять автоматонів. Вони займають коридор від цих дверей до самого сховища. Сітіс перебуває за ними. Я розчахну двері. Молодий пане, ви маєте якомога швидше розбити чотири ліхтаря, які освітлюють той коридор. За подібних умов охоронці цього класу вмикають систему інфрачервоного зору за шість секунд – мені достатньо, аби розбити більшість з них. Брати Резнікоффи, ви маєте розрядити гвинтівки у перший ряд солдатів одночасно. Далі я впораюся сам. Готові?

- Двадцять секунд, пане Крук, – почувся голос Марка.

Часу на роздуми не було.

- Так. – Пол став перед дверима й приготувався до стрільби. По обидві сторони мовчки завмерли Курт і Арктур зі зброєю напоготів – схожі, як ніколи.

- П'ятнадцять секунд, пане Крук!

- На рахунок три. Один, два, три!

Сервен розчахнув двері й пригнувся.

Пол побачив знайомий коридор, забитий охоронцями з білими стрічками на гвинтівках. Вони ледь поблискували в скупому світлі чотирьох електричних ламп. Десь за ними стояв чоловік у білому костюмі.

Крук, затамувавши подих, вистрілив. Двічі, тричі. Поряд вистрілили одночасно засліплені світлом брати. Коли Пол учетверте натискав гачок, Сервен, як спущена пружина, стрибнув назустріч залізним солдатам. Водночас згас останній ліхтар. Світло залишалося десь попереду й праворуч, за рогом – у коридорі, який вів до ліфта. Кілька секунд Пол не бачив, що відбувається перед ним. Він лише чув свист повітря під неймовірно швидким клинком і дзвін металу. Меч скреготів, прорізаючи залізні тулуби, висікаючи іскри. Коли зір частково повернувся до Крука, він побачив, як Сервен розламує двох останніх автоматонів. Постаті у білому за ними більше не було. Пол рвонувся вперед, розштовхуючи металеві тіла.

- Біля ліфта! – крикнув Сервен.