Розділ без назви (1)

Отже, йому не наснилося.

- Неймовірний день народження, – пробурмотів Крук.

- Бери вже їдло, імениннику! – крикнули у вікно.

Крук послухався, забрав нехитрий сніданок. Каша смерділа машинним маслом. Пол з огидою повертів у ній ложкою і вирішив не їсти її. Ріжуче почуття голоду приглушив прісним хлібом, запивши його холодною водою.

Робити в камері, крім того, що впадати у відчай та не вірити вчорашньому дню, було абсолютно нічого. Пол спробував і те, й те, але йому швидко набридло. Думки про сорок років у цих стінах навіювали бажання самогубства.

Вчора він застрелив людину. Проте Крук не відчував жалю. Молодший Сітіс заслуговував на смерть. Пол став убивцею, але це не турбувало його: сон стер вчорашній шок, тому Крук міг спокійно все проаналізувати. Застрелив, і що? Це була чесна дуель. Завдяки їй у місті стало на одного покидька менше.

Але Пол усе ж таки розкаювався у своєму вчинкові. Каявся через те, що вбивство забрало у нього все. Якби можна було змінити минуле! Якби він мав другий шанс…

Знову брязкнуло віконечко.

- Розмовляйте тихо, щоб начальник не почув. – сказав вартовий. – Зрозуміло?

- Так, – пробурмотів другий голос, і Крук упізнав голос Арктура.

- Маєте п'ять хвилин, не більше.

У віконечко вигулькнуло знайоме обличчя.

- Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб’є з власної тропи. На ній і стій, і стрій – допоки скону, допоки світу й сонця, – стій і стій. Хай шлях – до раю, пекла чи полону – усе пройди і винести зумій, – привітався у звичній йому манері Арктур. Судячи з одягу, він після дуелі не перевдягався.

- А я думав: «тримайся далі розпачу й надій», – Пол підійшов до віконечка й потис руку секундантові. – Якби ти мав змогу завітати всередину, я обов'язково запропонував би тобі присісти, тут надзвичайно комфортабельна антикварна солома. – Він намагався поводитись бадьоро.

- Тримаєшся непогано, – констатував Резнікофф, – ще не розгубив почуття гумору.

- У мене достатньо часу, аби позбавитися його, – парирував Крук.

- Не казатиму тобі про те, що я попереджав.

- Можеш хоч на стінці написати. Я і без того знаю, що повівся, як мале дитя. Вибач за різкі слова.

- Проїхали. У мене для тебе цікаві новини. Тож слухай і не перебивай мене, – Арктур перейшов на шепіт. – У нас обмаль часу. Я підкупив патрульного за скажені гроші – завдяки знайомству… Слухай. Тріумвірат справді знав, що ти вчора грав нечесно. Аби позбавитися тебе, залишаючись із чистими руками, була розіграна вистава. Вистава ця була запланована від початку до кінця, але от кінець ти трохи змазав.

- Що…