Розділ без назви (1)

На цей блідий жарт Курт не відреагував.

- На фабрику йдемо через чорний хід. Інших варіантів немає, - командував Сервен. – Головну дорогу, двір та всі поверхи напхано охоронцями. Тріумвірат попіклувався про безпеку в першу чергу.

Вони вийшли звивистим шляхом, подекуди позначеним незрушним тілом охоронця, до великого тюремного двору, оточеному високим парканом, а звідти через головні ворота висипали на безлюдну вулицю. Побігли ланцюжком, притискаючись до стін: Сервен першим, потім Арктур, за ним Пол, замикав Курт.

- Якщо зустрінемо патрулів автоматонів – розстрілюємо всіх без зволікань, але якщо буде можливість уникнути бою, то обходимо. Кожна хвилина на вагу золота.

- Інших варіантів нема? – запитав Пол. – Тільки знищення Серця?

- Так, тільки знищення, молодий пане. На тому все одразу скінчиться.

- Модус! – раптово згадав про головного інженера Крук. – Що з ним?

- Не знаю напевно, але є всі підстави вважати, що його вбито, – сухо відповів Сервен.

- Або підкуплено, – вставив Арктур.

- Неможливо, – заперечив Сервен. – Модус не міг зрадити.

- Чому ви так впевнені?

- Бо він мій брат.

Арктур і Пол здивовано витріщилися. Брат?! Як це розуміти? І чому вони про це ніколи не казали?.. Але на розпитування не було часу.

То був безвітряний день пізньої осені. Вони бігли плутаними кварталами Старого Міста. У холодному повітрі густо розлилися відчай та страх. Час від часу Крук ловив перелякані погляди – на них звідусіль дивилися люди через закриті ставнями вікна. Мить-другу розглядали озброєну четвірку і зникали.

Подеколи із сусідніх вулиць чувся записаний голос:

- Просимо зберігати спокій і залишатися у своїх домівках. Влада Муніципалітету вичерпала себе. Місто вимагає нових правителів та кращого життя. Залишайтеся у своїх домівках. Усі підозрілі особи будуть розстріляні патрулями автоматонів. Зберігайте спокій. Сьогодні починається нова історія нашого життя. Просимо зберігати спокій та залишатися у своїх домівках. – І голос починав нехитру промову з початку.

- Кеби їздять містом із трансляцією цього запису, – прокоментував Сервен. – Діє прегарно, як бачите.

Навіть бездомні зникли з вулиць.

Сервен вів їх заплутаними шляхами все далі й далі, до Стіни. Рухи його – впевнені й такі стрімкі, наче йому було двадцять. Дикий здогад майнув у голові Пола, але він не встиг як слід обдумати його: за поворотом очікував загін автоматонів-охоронців. Їх було десятеро, шість класу «С» і чотири класу «Д». Це були не найкращі моделі. Механічні солдати ледь встигли повернутися в бік прибульців, як уже перший постріл Крука повалив одного з них.

- Стріляйте в голову! Або в циліндр! – вигукнув Пол.