Розділ без назви (1)

- Так, цілком…

Сильний поштовх ледь не змусив Крука впасти.

Пол швидко озирнувся. Його обступили молодики в елегантних костюмах з чорними стрічками на масках. На їхніх поясах пишалися палаші й шаблі. Перед Круком стояв високий плечистий молодий чоловік, чиє обличчя приховувала маска-коломбіна з чорними та червоними стрічками.

- О! – удавано здивувався він. Голос у сина був копією батька. – Я вас не помітив.

- А я не помічаю ваших вибачень, пане, не маю честі вас знати. – Пол відчув, як усе відходить на задній план і в ньому загорається полум'я гніву.

- Я теж не маю честі вас знати. Але навіть якби нас представили, то я не приносив би вибачень перед такою наволоччю. На якому смітнику ви надибали цю дзьобату маску? Кого вже тільки не пускають до палацу Сітісів! Певен, що ваша мати…

Його натхненну промову перебив короткий, без замаху, удар в зуби. Круор явно не очікував такого стрімкого розвитку бесіди й ледве втримався на ногах.

- Викликаю вас на дуель, пане, – процідив Крук.

- Чудово. Я її приймаю, – молодший Сітіс посміхнувся. Зуби його були в крові.

- Обирайте зброю.

- Чув, що ви нібито вмієте стріляти з револьвера. Тому я обираю пістолети, – вишкірився Круор. – А щоб ви не встигли втекти з міста, пропоную вирішити цю справу прямо зараз!

- Зараз?

- Злякався, Крук?

Пол уже не був певний себе.

- Мій секундант Арктур Резнікофф. Він домовиться про деталі.

- Мій секундант Сержіо Сокаль.

Молодик з маскою кота на червоному обличчі кивнув. Круор щось прошепотів йому на вухо, витер кров з підборіддя і вийшов з холу, осяяного намальованими зорями. Його свита потягнулася за ним.

- Поле, що ти робиш? Дуелі заборонені Муніципалітетом… – почав було Арктур.

- Резнікофф, якщо ви відмовляєтесь від ролі мого секунданта, я знайду собі іншого, – перервав його Крук.

- Я не відмовляюся, – Резнікофф заговорив різко. – Щойно ти став жертвою дешевої провокації, Поле. Поки я домовлятимусь, спробуй подумати про це. Бажано, головним мозком.