Розділ без назви (1)

Сітіс, як завжди, був у сліпучо-білому розкішному одягу. Маска джокера погрозливо вишкірювалась.

- Пане Резнікофф, доброго вам вечора. – Слова підкріпилися щирою гостинністю в голосі.

- Доброго вечора, пане Сітіс, – чемно привітався Арктур.

- Пане Крук, радий вас бачити!

- Навзаєм, пане Сітіс, – ну, почалося.

- Дозвольте викрасти дещицю вашого дорогоцінного часу.

- Авжеж.

Вони мовчки піднялися до кабінету Марка.

Крука тіпало, і він з усіх сил намагався опанувати себе. Колись давно, перед випускними іспитами в ліцеї, Пол відчував щось подібне, але воно не йшло в жодне порівняння з нинішнім станом.

Голосно гуготів камін, але в кабінеті Сітіса стояла прохолода. Четверо крісел, половина зайнята. Все, як і минулого разу, але зараз Пол вгледів на стіні картину. На білому тлі посередині полотна висів старанно вималюваний жовтий трикутник. Представник новомодного сучасного мистецтва, подумав Пол. Такі зазвичай коштують шалених грошей. Крук ніяк не міг збагнути абсурдної причини, через яку подібне непорозуміння стало вважатися мистецтвом. Втім, якщо осліплювати справжніх художників… Тоді справді лишається тільки купувати розфарбовані домашні завдання з геометрії та возвеличувати їх до вершин справжніх шедеврів.

Картина відволікла Крука лише на кілька секунд – ніколи у житті він так не нервував і ледь стримувався, аби інстинктивно не торкнутися маски чи револьвера.

- Доброго вечора, пане Крук, – пробасив Нокс. Ігуана на його плечі – здається, нова – повернула голову й скептично подивилася на Пола. Олексій був у своїй сріблястій масці-бауті та чудернацькому зеленому костюмі. Його борідка-п’явка трохи виросла й потовщала, наче надпила крові.

- Доброго вечора, панове.

Лора не відповіла, вона дивилася у вогонь. Нічого не змінилося з останньої зустрічі: бліде обличчя, волосся з сивиною, чорне вдовине плаття.

- Тож, пане Крук, я відразу перейду до справи. – Марк вказав на келих. – Чи може бажаєте чогось випити?

- Ні. До справи, – відповів Пол, хоча, мабуть, даремно відмовився: у горлі пересохло.

- Добре. Наскільки мені відомо, завтра у вас день народження, пане Крук, – голос Сітіса лився, наче мед. – Дозвольте мені подарувати вам цей скромний подарунок від нас… Як знак пошани.

Марк підійшов до свого столу й узяв щось із нього. То була картина, портрет Корвіна Крука. Батько, весь у чорному, дивився на нього скрізь прорізи фамільної маски саме таким, як запам'ятався синові: холодним, суворим, неприступним.

Сітіс натякає на участь Корвіна, зрозумів Крук. Його переживання перетворилося на холодну лють.

- Дякую за подарунок, пане Сітіс. – Пол намагався контролювати себе. – Відішліть до мого маєтку.