Розділ без назви (1)

- Авжеж.

- Переходь до справи, Марк, – докинула Лора.

Ігуана Нокса злякалася її голосу, ковзнула з рук хазяїна й прудко сховалася під кріслом. Нокс, лаючись, поліз за нею.

- Переходжу до справи, дорога Лоро. – Сітіс повернув маску до Пола. – У вас було достатньо часу, аби подумати над нашою пропозицією, пане Крук. Сподіваємось, що ви дасте гідну відповідь і з нетерпінням очікуємо її.

- Що ж, панове, маю вас потішити. Ваші очікування справдились! Моя відповідь – так, – розмірено сказав Пол. Холодний піт струменів під маскою та під пахвами.

- Чудово, пане Крук! – радісно вигукнув Сітіс.

Нокс нарешті вполював утікачку й здійняв здобич на плече. Після чого урочисто махнув рукою вбік Пола повним келихом червоного вина й одним ковтком осушив його. Борідка його здригнулася. Долор повернула голову до Крука й пронизливо глянула на нього. Тричі плеснула в долоні й знову повернулася до вогню. Від цього погляду та коротких показових аплодисментів Пола ледь не знудило.

- Я щиро радий, пане Крук, що ви вирішили бути з нами. – Сітіс наблизився. Радісний тон його голосу не змінився ні на йоту, але раптово Полу сяйнуло: Марк знає правду. – Ми з вами зустрінемося після вашого дня народження, якщо ви не заперечуєте. Тоді й почнемо діяти… Гарний подарунок – ціле місто, чи не так?

Нокс глухо засміявся. Сміх зовсім не в’язався з його срібною байдужою личиною. Лора продовжувала дивитися у вогонь і навіть не ворухнулася, але Крук остаточно зрозумів: це лише фарс. Сценка фальшива від початку до кінця. Їм усе відомо!

- Ми вас більше не затримуємо, пане Крук, – мовив Сітіс. – Я хотів запропонувати вам випити на честь цієї радісної згоди, але думаю, що краще випити, коли Муніципалітет належатиме нам, чи не так?

- Ваша правда, – якомога спокійно підтвердив Пол. У ньому зростала паніка.

- Тоді насолоджуйтеся балом. На все добре, пане Крук.

- Доброї ночі, панове.

Він спускався сходами, наче в тумані. Раз спіткнувся й ледве не впав, та вчасно схопився за поручні. Піт котився скронями без упину. В голові пульсувала єдина думка: їм усе відомо.

В порожньому холі на нього очікував Резнікофф.

- То як? – запитала шахова маска.

- Їм усе відомо.

- Вони так і сказали?! – двері у приймальну залу розчахнулися, впускаючи нових гостей.

- Ні… – Полу здавалося, що світ навколо розвалюється. – За інтонацією… за тим, як вони розмовляли… Їм усе відомо.

- Ти певен?