Розділ без назви (1)

- Я знаю це напевне, – Сервен флегматично протер окуляри. – У вас є друзі, молодий пане? Чи ви можете їм довіряти? Це справа не для однієї людини.

- Друзі? – Пол на мить зупинився, торкнувся револьвера й знову закрокував. – Так, є. Довіряти? Мабуть, можу.

- Тоді збирайте їх якомога швидше, молодий пане.

- Що ж! – Крук нервово розсміявся. – Іншого плану в мене все одно нема.

…Четверо сиділи за столиком у кутку закладу. Іванна й брати Резнікоффи відгукнулися на його запрошення, а Котик і Влад прийти не змогли.

- Така от веселенька історія, – підсумував Крук. Перед ним стояв замовлений чай, до якого він не доторкнувся. – Завтра я маю дати відповідь. Не знаю, що відповісти і не знаю, як діяти далі. Тому сподіваюсь на вашу пораду.

Іванна здригнулася, хоча у підвальному приміщенні «Трилисника» було тепло, як завжди. Арктур одпив помаранчевого соку й задумливо поскуб борідку. Курт подивився на Пола сумними очима й промовив:

- Чим далі, тим гірше. Світ розпадається, наче погана мозаїка… На тисячі уламків.

- У нього останнім часом серйозні проблеми. Бачить різне… і це без травки, – прошепотів Круку Арктур. – До лікаря його затягнути неможливо.

Пол співчутливо кивнув. Йому було шкода брата Резнікоффа, гарну людину й талановитого музиканта, і він вирішив не висловлювати свою думку про те, що лікар уже, мабуть, не допоможе.

- Щодо справи, – продовжував учений нормальним голосом, – то тут, Поле, ти зміг мене здивувати. Я не очікував від цих ділків подібної спритності.

- Я не бажаю брати під контроль автоматони всього міста і вбивати людей за наказом Сітіса.

- Цілком тебе розумію. Більше того, я певен, що навіть Влад зрозумів би тебе, при всій його ненависті до Муніципалітету.

- Арктуре, достатньо балачок, прошу тебе. Завтра я маю дати відповідь. Яка це має бути відповідь?

- На мою думку, треба погодитися, – Арктур допив свій сік. – Таким чином ми виграємо час.

- А якщо вони вирішать починати одразу? Завтрашнього вечора?

- Вияви фантазію. Ти ж башковитий хлопець, Поле. Вигадай, що на активацію панелі необхідний час. Чи щось подібне – ти ж знаєшся на механізмах! Зіграй на цьому. Нам потрібен час, аби покумекати, як діяти далі.

- Тоді завтра я дам свою згоду.

- Угу. До речі, я теж отримав запрошення на завтрашній вечір. Йти не збирався, але після цієї розмови… Зустрінемось там.

- Якщо не вийде, – Крук зробив спробу посміхнутися, – то післязавтра відзначення мого дня народження скасовується.