Розділ без назви (1)

- Пане Крук! – маска джокера, як завжди, сміялася. – Я щиро радий, що ви прийняли моє скромне запрошення, адже ви так рідко робите подібну милість!

- Доброго вечора, пане Сітіс. – Пол проігнорував останню фразу співрозмовника.

- Кажуть, за чотири дні у вас іменини.

- Так. Але я не збираюся святкувати. – Про подробиці Марку знати ні до чого.

- О, ваш батько теж ніколи не святкував день народження! – захоплено вигукнув Сітіс. – До речі, жодних звісток про нього?

- Жодних.

- Як прикро. – Марк скрушно похитав головою. – Давайте змінимо тему, ви не проти? Ми так давно не бачились, пане Крук! Як ваше життя?

- Чудово. А ваше?

- Прекрасно! Чи вам подобається мій парк, пане Крук? – Рука у білій рукавичці описала щедре коло.

- Так, чудове місце, – збрехав Пол. Місце йому не подобалось. Як і його власник.

- Я радий, що вам до вподоби. Прошу за мною. – Сітіс пішов доріжкою, викладеною дрібним білим каменем, до гаю молодих каштанів. – Пане Крук, я не помилюся, якщо скажу: ви цілком певні, ніби перед вами сам диявол у людській подобі.

Неочікуваний хід, здивувався Пол. Нервове напруження зникло – він стояв перед ціллю, в яку було необхідно покласти шість «десяток» поспіль.

- Я чудово знаю, які теревені поширюють про мене та моїх дітей у цьому містечку. Але розумна людина відрізняється від нерозумної вмінням відфільтровувати інформацію, яка зусібіч, мов безперервна злива, падає на неї щодня.

- Із цим важко не погодитися, – кивнув Пол. Вони пройшли поряд зі скульптурою скорботної матері. Її обличчям поплівся плющ.

- Важливо вміти аналізувати інформацію, – продовжував Сітіс. – Її уривки з різних джерел у сумі й складають ту саму правду, якої всі так нестримно прагнуть. Але парадокс! Чомусь людина завжди ліпше чутиме лестощі й солодку брехню, аніж гірку правду – чи не так, пане Крук?

- Це залежить від обставин, – уникнув прямої відповіді Пол. Він намагався зрозуміти, до чого веде Сітіс.

- Ще краще не чути, а бачити на власні очі. Пам’ятаєте нашу останню розмову, пане Крук? Давненько це було.

- Авжеж, пане Сітіс, пам’ятаю. – Повз них прокрокував загін автоматонів-охоронців з білими стрічками на гвинтівках.

- То що ви побачили у бідних кварталах, пане Крук?

- А звідки вам відомо, що я побував там? – Пол спочатку сказав, а потім подумав.