Розділ без назви (1)

* * *

Наступного вечора Крук балансував на драбині та передивлявся книги, що стояли на верхній полиці попід стелею. Корвін тримав у цьому кутку найулюбленіші твори; Пол добре запам’ятав це з дитинства. Книги були старі, потемнілі від часу, великі й важкі, зі стертими літерами на корінцях. Пол по черзі виймав одну за другою, проглядав і повертав на місце.

Весь день він провів на фабриці, опановуючи мистецтво створення механізмів під пильним керівництвом бадьорого Модуса. Після багатьох годин за столом, схемами та дрібними деталями у Пола горіла поясниця, різало в очах. Тому замість читання він вирішив перебрати бібліотеку – там, куди ще не доходили руки. Під стелею виявилося чимало цікавих книжок, і Пол старанно запам’ятовував ті, які бажав прочитати найближчим часом. За цими фабричними документами він забув, коли читав щось із художньої літератури.

За томом Брема, із закладкою на оповіді про крокодилів, на місці шпалер сяйнув тьмяно залізний зблиск. Пол швидко прийняв ще дві книжки й побачив невеличкий сейф, вмонтований у стіну.

- Це ж треба! Прихований скарб, – зрадів Крук.

На дверцятах стояв цифровий замок, пароль він вгадав з першої ж спроби – як і очікувалося, це була дата його народження. Корвін був абсолютно неоригінальний, з гіркою посмішкою подумав Пол.

Усередині на нього чекала маленька музикальна скринька, а весь інший простір займав величезний шматок якоїсь дивної руди. Пол з подивом дістав скриньку, вирізьблену з червоного дерева, без жодних прикрас, з витонченою срібною ручкою збоку. Пол обережно покрутив її: зі скриньки забриніла «Ave Maria». Він крутив ручку, доки мелодія не закінчилася й не почалася знову. Скринька викликала дивні сентиментальні відчуття… Крук поставив скриньку на полицю й дістав брус сріблястого металу. Той був на диво теплий і майже невагомий. Юнак покрутив його з усіх боків, але так і не зміг визначити, що саме за метал перед ним.

Пол кинув погляд на сейф і вгледів, що в ньому ховався ще один предмет: це був непомітний аркуш списаного паперу. Невідомий метал ліг поряд зі скринькою, а Крук дістав й нетерпляче розгорнув аркуш. Він відчував, що в його руках неймовірно важливий документ, і тому взявся читати, навіть не спустившись з бібліотечної драбини.

«Любий сину, цей лист я маю почати з вибачень. Пробач мені. Пробач. Пробач!

Я знаю, що слова ці марні, що ти не вибачиш. Так, я на це не заслуговую. Все, що ти зараз плекаєш до мене – ненависть. Але прошу, перед тим як розірвати й спалити цього листа, прочитай його до кінця. Ти маєш знати.

Поле, твій батько – нікчемний боягуз.

Великі амбіції спопеляли мене. Я створив «Залізне Серце» і неймовірно пишався ним. Першого ж вечора після побудови фабрики я побачив, як зірка впала біля Стіни. Я сів у кеб і помчав на пошуки. Гарячий метеор лежав посеред степу й чекав на мене. Із зоряного металу я створив двох особливих автоматонів. Мої найкращі створіння! Все, що залишилося від тієї зірки, я полишаю у сейфі. Ця руда коштовніша за всі мої банківські рахунки. Розпорядись нею мудро.

Мої механізми наповнили місто. Я швидко досяг того, про що мріяв. То був чудовий, дивовижний період мого життя. Невдовзі я зустрів жінку, яку безтямно покохав. Твоя мати… Її музичну скриньку я полишаю поряд із зіркою; можливо, тобі буде приємно почути її улюблену мелодію.

Коли вона померла, я ледь не збожеволів. Весь той статок, що здавався мені таким великим, усі ті досягнення, якими я пишався, – всі вони не йшли в жодне порівняння з моєю втратою. В тобі я бачив лише її вбивцю. Я виріс сиротою і не знав, що таке бути батьком. Я виявився настільки слабким, що не зміг знайти в собі снаги виховати тебе. Я не розумів, що в тобі, Поле, я зможу кожного дня бачити її. А коли розуміння прийшло, було вже запізно щось змінювати. Пробач мені.

Але я відволікся… Тож я – боягуз.

Марк Сітіс запропонував мені захопити владу в місті. Він співав пісні про безробіття людей та бездіяльність Муніципалітету, але я чудово знаю, які його справжні мотиви. Влада, влада і ще раз влада, – тільки вона, тільки жага її рухає цією жорстокою людиною. Він піде на все, аби здобути її. Після цього він позбавиться всіх конкурентів, навіть серед вчорашніх соратників. Люди для нього не більше, ніж шахові фігурки: Нокс занадто тупий, аби зрозуміти це, а Долор добре все усвідомлює, але розраховує на свої стосунки з Марком.

Я знаю, що не погоджуся. Цей бунт стане кривавою різнею і не принесе цьому місту нічого, крім смертей та страждання. Я знаю, що Сітіс вб’є мене після того, як отримає владу. Я знаю, що після цього у житті людей нічого не зміниться.

Я не знаю, що робитиму далі. Я стою на перехресті. Який шлях обрати? Маю добре подумати…

Не знаю навіть, для чого я пишу цього листа. Якщо я зроблю те, що збираюся, ти ніколи не прочитаєш його. Мабуть, це моя остання спроба вибачитися й сказати головне; спроба зробити те, що я мав зробити ще давно.

Може, колись ми зустрінемося, сину. Щиро сподіваюся, що того дня я знайду в собі сил подивитися тобі у вічі.