Розділ без назви (1)

Пробач мені, якщо можеш. Я, мабуть, не зміг би.

З любов’ю, твій батько, Корвін Крук.»

Пол перечитав листа тричі.

Потім обережно спустився й сів за стіл. Бездумно склав листа. Розгорнув. Знову склав.

На столі на заводських паперів лежала фамільна маска. Крук взяв її й пильно поглянув у пусті зірниці, намагаючись побачити в них очі кольору сталі, – очі чоловіка, якого ненавидів з самого дитинства. Чоловіка, якого ніколи не знав.

Батька, якого так не вистачало йому все життя.

* * *

Дні змінювалися тижнями, тижні місяцями, але у місті, освітленому зеленими ліхтарями, не відчувався плин часу. Взимку тут ніколи не випадав сніг, а влітку температура ніколи не перевищувала комфортну. Місто наче спочивало поза межами світу за власними дивними законами, і місця чужинцям тут не було. Раз на тиждень потяг, відпрацьовуючи маршрут, проходив повз покинуту станцію навіть не зупиняючись – ніхто після Крука не приїздив сюди. У тіні Муніципалітету, під музику пишних прийомів, сплески нічних пострілів у бідних кварталах та стукіт механізмів чотирьох фабрик, Пол Крук перестав бути чужинцем у своєму місті.

Зазвичай він прокидався опівдні. За обідом, який Пол іменував пізнім сніданком, він проглядав вчорашній звіт фабрики та план виробництва на сьогодні. Крук повністю розібрався у тонкощах хитромудрого діловодства «Залізного Серця», але не бажав гаяти час на нудні папірці, тому доручив продовжувати вести всі справи Сервену. Пол тільки іноді перевіряв найважливіші документи, швидко й неохоче. По обіді він або стріляв на подвір’ї, або повертався у справах до кабінету, або їхав на фабрику.

Чимало днів і ночей Крук віддав механізмам. Незчисленні години проводив над схемами та деталями, повністю занурений у свою справу. Це було набагато складніше за діловодство, але йому подобалося. Після численних спроб та помилок, Пол приніс Модусу своє перше створіння, яким несамовито пишався.

- Чудовий горобець, пане Крук! – Модус зааплодував, дивлячись, як кривенька металева птаха конвульсивно борсається над підлогою, щомиті ризикуючи розбитися. – Ви робите фантастичні успіхи!

- Взагалі-то я майстрував ворона, – засумував Пол.

- Оу! Хм. Цікава інтерпретація. Тоді моя вам порада – погортайте книжки з орнітології. У ворона інший розмах крил, значно більший хвіст, ще й форма голови дещо відрізняється…

І Крук продовжував сидіти над схемами. Підсобка стала йому другим кабінетом. Після багаточасових вправ він приїздив до маєтку зі страшенними болями у спині та червоними очима, їв на швидку й валився спати. Зрештою його успіхи у справі механізмів почали зростати, як на дріжджах. «Механізми чують, механізми відчувають. А хто шукає, завжди знайде», прокоментував Модус, задоволений успіхами працьовитого учня.

Настав день, коли Пол створив ворона, що літав так високо, як справжній. У небі його було неможливо відрізнити від справжнього птаха. Після демонстрації ворона Модус потиснув Полу руку.

- Ви справжній син свого батька, пане Крук! – радісно додав головний інженер.

Батько… Думки про нього вже не приносили того болю, що жив у ньому до прочитання листа. Пол не знав, як відтепер ставитися до Корвіна, вірніше, до спогадів про нього. Після тривалих роздумів він вирішив зайняти нейтральну позицію. Ненависть зникла, але перекреслити минуле Пол не міг. Поки не міг.

Та й прагнення перевершити батька нікуди не зникло. Врешті Пол знайшов відповідь на запитання, як йому здобути більшу славу та гідно продовжити родинну справу. Зі свого затишного кабінету Крук листувався зі столичними товаришами, випускниками ліцею, домовляючись про оренду складів та приміщень для магазину в центрі столиці, про вантажні потяги та першу партію автоматонів, які мали завоювати столицю. Корвін створив «Залізне Серце» і змінив життя всього міста, а Пол збирався переінакшити життя усієї країни – а може, й світу.

Засинаючи, Крук змальовував у мріях десятки потягів, що везли механізми «Залізного Серця» до столиці, де їх розвантажували у магазини, що відразу ж заповняться покупцями. Він бачив, як автоматони розкуповуються сотнями, на пошту пливуть тисячі нових замовлень, його статки запаморочливо ростуть. Бачив, як будується нова фабрика, а потім ще одна і ще – біля столиці. Слава про його механізми летить країною, звідусюди надходять листи; Пол наймає сотні працівників, бо ні він, ані Сервен не можуть впоратися із такою кількістю роботи…

А ще Крук міркував про те, як після свого успіху він за допомогою чорної скриньки матиме можливість захопити владу усюди, де будуть його автоматони. Він не міг сказати, чи були то глибокі роздуми. Пол ніколи не розглядав чорну скриньку і навіть не знав, як вона працює. Думки про фантастичні можливості приходили незалежно від настрою й стану: іноді вони лякали його, іноді були приємними. Але до цього треба було ще так багато зробити, що Крук просто ховав ці фантазії на задній план.