Розділ без назви (1)

- О, пардон! Недоліки мого ліцейського виховання…

- А в якому ліцеї ти навчався, якщо не секрет?

- У с-столичному!

- Арктуре, вибачай, – прийшов Сашо з новою текілою. – але лайми скінчилися.

- Куди котиться цей заклад? Куди? – з патетичним надривом запитав Арктур, тяжко зітхнувши. – Ах, Сашо! Ти мене розчарував.

- Ну, вибачай.

- Вибачаю. А що є?

- Є грейпфрути.

- Давай грейпфрути, біс з тобою.

- Столичний ліцей-пансіонат…

- Влада прогнила. Прогнила наскрізь, розумієш?

- Та що ти мені тут заливаєш, – одбивався Котик від Влада, – знову зі своїми політичними балачками! Всі п’яні, як нормальні люди, про сенс життя чи про баб, а ти про політику!

- Ти – політично несвідомий…

- Розумієте! П'ять дверей! Лише одна відчинена. І всі – через неї! Як стадо баранів. – біля Арктура матеріалізувалися дві дівчини – саме ті шанувальниці, котрих Пол бачив під час концерту.

- Ваші грейпфрути, панове, насолоджуйтесь.

- О! Давайте вип’ємо.

Пол, відчуваючи себе вже добряче під градусом, автоматично взяв дольку грейпфрута й почав вимазувати собі між великим та вказівним пальцем правої руки.

- Поле, що ти в біса робиш…

- Що? Пити збираюся.

- Якого дідька ти собі всю руку до ліктя мазюкаєш?