Розділ без назви (1)

- Н-не всю…

- Ти її всю сіллю посипати будеш?

- Н-не буду… Просипати сіль – до сварки. А я не хочу сваритися, ви всі такі кльові… Особливо ти, Іванно!

- Вип’ємо за жінок!

- Так! – з готовністю підтримав Пол. – За чарівних і чудових!

Після цього він остаточно втратив тверезий хід думок.

Ось Іванна вже сидить у нього на руках, Курт простягає йому самокрутку, з якої сотається зелений дим, очі в нього блищать антрацитами.

- Ц-це шо?

- Болотна травка. Спробуй.

- Н-ні. Я не вживаю наркотики.

- Це не наркотики…

- Я буду пити чесний алкоголь! А трава хай росте собі там, де росла, – Пол мужньо, як йому здалося, всміхається Іванні, – такі от у мене тверді п-переконання щодо цього п-питання.

- «Там, де торжествує сірість, до влади завжди приходять чорні!» Розумієш?..

Сашо приносить ще текіли.

- Давайте наш коронний тост, панове!

- Давай!

- МИ! НІКОЛИ! НЕ! ПОМРЕМО!

Пол радісно кричить з усіма і вкидає в себе чергову чарку.

До них підходять якісь субчики, ось Арктур вже щось дике реве та б’є найбільшого з них кулаком у зуби. Пол хапає пляшку з-під текіли і з силою опускає її на голову найближчого супостата. Голова хрустить, супротивник валиться під ноги як підкошений. Пол радісно кричить – він задоволений влучним ударом. Кипить бійка, тріщать столи, дзеленчить посуд, чути лемент і вереск…

Раптово всі вже на вулиці, Полу дуже холодно. Хтось накидає йому на плечі бушлат – Іванна, втілене у плоті його спасіння! Котик блює під стіни клубу: мабуть, на знак протесту. Влад і досі щось базікає про Муніципалітет. Лише зірки слухають його, але їм байдуже до політики. Картинка пливе, і ось вони летять у кебі понад річкою. Швидкість, посвист холодного вітру, моторошні зелені ліхтарі, нічна тиша навколо. Арктур обіймає дівчат, Курт кудись зник…