Розділ без назви (1)

- Вип’ємо за Курта! – загукав уже піддатий Арктур, – за мого талановитого, геніального брата!

- Вип’ємо! – підхопив Пол, і компанія випила.

Він чесно намагався зрозуміти Курта, але так і не зміг. Брат Резнікоффа справді виявився навіженим, але ніхто навкруги не вважав це дивним.

Курт відійшов до Котика, а Пола з роздумів вивів Влад, який всівся на місце Курта.

- Чи були ви у Муніципалітеті, друже мій? – запитав він, закурюючи нову сигару.

- Мав такий неприємний досвід, – Пол не дуже хотів розмовляти з Владом, бо той був йому нецікавий. А ще ж праворуч сиділа й іноді кидала на нього позирки Іванна…

- Я також зневажаю нинішню владу, – розуміючим тоном протягнув Влад, – цілком вас підтримую. Сотні бюрократів, тисячі справ, мільйони папірців. І що? Нуль ефективності.

- У місті я ще не так давно… – розпочав було Крук.

- Мені відомо, хто ти, Поле. – Борімскі перервав його, заперечливо махнувши сигарою, і одразу перейшов на «ти», – зараз мова не про це. Я кажу про те, що Муніципалітет має бути реорганізований або знищений. Останній варіант – на крайній випадок, ясна річ.

- Не можу ані погодитися, ані заперечити, – Пол переміг язика, який надумав чомусь заплітатися, – але враження у мене беззаперечно сумні.

- От і я про те! – зрадів Влад, – у перші ж дні перебування в місті Муніципалітет дістав тебе. А тепер уяви, як вони керують – і як ми тут живемо! Уявляєш? Саме тому їх влада має бути…

- Вип’ємо! – прогорлав Арктур. – За любов!

- Чудовий тост, – погодилася Іванна.

- Так, – рішуче підтакнув Пол, і вони випили.

Курт повернувся до стільця та прогнав Влада, чому Крук дуже зрадів.

- Текіла закінчилася, – констатував Арктур. – І лимон… Сашо!

- Слухаю, – до їх столика підійшов високий флегматичний офіціант з хвацьким чубом.

- Нам ще пляшку… І лимон!

- Іванно, ви тут працюєте – я правильно зрозумів? – відважно почав залицяння Пол.

- Поле, звертайся до мене на «ти». – Іванна подарувала йому свою чарівну посмішку. У неї були довгі нігті з вишуканим манікюром.