Розділ без назви (1)

- То як воно було, Поле? – запитав Курт.

- Неймовірно! Очманіло! Мені дуже сподобалося. Ви фантастично граєте! – щиро видихнув Пол, виповнений яскравих емоцій.

- От за це і вип’ємо, – запропонував Котик, – тобто, за мистецтво.

Хильнули по другій.

- Давайте тоді ще й за чудове знайомство, після чого зробимо перерву, – запропонував Арктур.

Заперечень не було, тож вони випили втретє. Арктур пив із витріщеними очима, не закусуючи, Котик після кожної чарки по-гусарськи підкручував вуса, а Влад ковтав текілу, наче ліки, рівно та без емоцій.

Пол зустрівся поглядом з Куртом, що сів ліворуч. З очей його бився німий біль. Курт оглядівся, переконався, що всі захоплені розмовою про виступ, і тихо промовив:

- Тобі, мабуть, цікаво, що коїться зі мною.

- Вибач, Курте, це, певно, не моя спра...

- Все гаразд, не турбуйся, – Курт посміхнувся, – всі про це знають, ти теж маєш право. Я казав, що божевільний? Так от – це правда.

- Як на мене, ти цілком... – Пол спробував гаряче запротестувати, але зрозумів, що не хоче брехати.

- Поле! – запитав його Курт, – скажи мені: що за світ навколо?

- Ну… – питання збило Крука з пантелику, – матеріальний...

- Ні, я не про те. Я кажу про те, що оточує нас. Ось, дивись, це електрогітара. У залі, навколо сцени стоять динаміки. А там, зверху – парові механізми. Тут міні-спідниці, а там криноліни й напудрені перуки. Тобі не здається це... нелогічним? Несумісним?

- Е-е-е... Ні. А мусить?

- От бачиш, – Курт розвів руками. Надія, що на мить загорілася у ньому, згасла. – Ніхто не бачить у цьому нічого дивного. Світ навколо вас цілісний і зрозумілий. А мене мучить, спопеляє відчуття, що все навколо наче зібрано з різних клаптиків, з різних часів та пов’язано чиєюсь хворою фантазією... Розумієш?

- Ну...

- Не розумієш. І правильно. Ніхто мене не розуміє. Це нормально, – Курт коротко й сумно розсміявся. – А я ненормальний. Я – божевільний, Пол. Я чудово усвідомлюю, хто я і що відбувається навколо мене. Проте щодня мене мучать десятки, сотні невідповідностей... А я навіть не можу сказати, що чому має відповідати. Я бачу... штучність цього світу, але не можу сформулювати... своїх претензій до нього. Пробач, мені важко добирати слова.

- Я намагаюся зрозуміти.

- Іноді я бачу сон, немов світ навколо, – це плід фантазії мого мозку, який зараз плаває у справжньому світі в наркотичній агонії. Мені здається, що зараз цей кошмар скінчиться, я засуну собі в рота рушницю – є у мене така двостволка для полювання – і натисну на гачок... Ось чому я божевільний, Пол.