Розділ без назви (1)

- А от і ми! Всі, знайомтеся – це Пол, – Арктур безцеремонно перервав їхню розмову, – Пол, це всі.

- Мене звуть Курт, – блондин привітно всміхнувся, – я брат Арктура, і я божевільний.

- За документами – Тимофій Кот, але всі називають мене Котик, – хазяїн розкішних вусів недбало кивнув. Жест очевидно мав виглядати круто й благородно, але вийшло не дуже.

- Моє ім’я Влад Борімскі. Сучасна влада прогнила і має бути знищена, – представився худорлявий у костюмі.

- А я Іванна, рада знайомству! – солодко посміхаючись, дівчина підморгнула йому.

- Дуже приємно, – Пол відповів посмішкою та зусиллям волі одліпив погляд від Іванни.

Дивна компанія, але загалом поки що мені подобається, виніс швидкий вирок новим знайомцям Крук.

- Падай на диван, друже, поки є час. Ще встигнеш постояти, коли ми гратимемо, – Резнікофф тут же притягнув до себе найближче крісло й комфортно в ньому розмістився. Крук прослідував його прикладу та поцікавився:

- Скільки триватиме концерт? – Пол не дуже уявляв, про що розмовляти в незнайомій компанії, але столичний ліцей виховав у ньому навик світських теревенів.

- Годину з невеличким. Сподіваюся, ти слухаєш таку музику, адже я навіть не поцікавився, – всміхнувся вчений.

- Я теж на це сподіваюся.

Арктур підняв зі столу пляшку з-під текіли й вивчив її довгим сумним поглядом.

- Коли я йшов зустрічати Пола, тут залишалося три чверті. Яким бісом ви встигли все вижлуктати?

- Це все Іванна, – не двигнувши вусом, здав позиції Котик.

- Авжеж, – кивнув Арктур, – дуже правдоподібно. Так і бачу, як Іванна зненацька кидає свої коктейлі та випиває самотужки всю текілу. Авжеж!

Іванна дзвінко засміялася. Пол змусив себе кинути лише миттєвий позирк на неї, бо постійно витріщатися на нову знайому було нетактовно.

- Все майже так і було!

- Ви змушуєте мене грати тверезим… Ви знаєте, до чого це приводить. Не чекайте феєричних бас-партій, – констатував похмуро Арктур і поставив пляшку на місце.

- Нічого, братику, після виступу наздоженеш, – розсміявся Курт. Але водночас зі сміхом його очі залишалися настільки сумними, що Пол задумався, яке ж лихо спіткало його?

- Після виступу вже не те! – скрушно похитав головою Арктур і жалібно подивився на Крука, – от такі друзі, Поле. Варто лише відійти на п’ять хвилин... І все! Ніколи не залишай їх наодинці з алкогольними напоями… Або їжею.