Розділ без назви (1)

- Тоді чому ж, якщо Серце розбити, то...

- То вони всі загинуть? Бо серце кожного б’ється в унісон з тим, що стоїть унизу… Може, зараз це для вас темно й заплутано, пане Крук, але ви зрозумієте! А може, й ні. – Модус задумливо потер підборіддя. – Насправді, це й непотрібно.

- Поки я справді не дуже розумію, – знизав плечима Пол.

- Неважливо! – перебив його життєрадісно Модус. – Достатньо вступних балачок. Це був епіграф! А зараз візьміть оту шестірню. І оцю, меншу. Так. Дивіться на цю схему. Бачите? Ось вони. Почнемо ваш перший урок!

Крук повернувся з фабрики опівночі. Повний солодощів Модуса і нових знань, він ліг спати без вечері та прийому ванни під незадоволеним поглядом Сервена.

* * *

«Золотий Трилисник» стояв у центрі міста понад річкою.

Пол прибув до клубу за п'ять хвилин шоста. Сутінки потроху огортали місто, вечір поглинав пусті вулички й площі, ланцюжком спалахували ліхтарі. Їх неприємне зелене сяйво не гнало пітьму, а наче загравало з нею, тому все навколо здавалося штучним і небезпечним водночас.

Біля входу в клуб стояли декілька кебів. Екіпаж Крука зупинився за останнім.

Резнікоффа Пол упізнав за могутньою постаттю та довгим білим волоссям. Вчений самотньо чекав біля безлюдного входу.

- Я заперечення усього! Бо всяка річ, що постає, кінець кінцем нічим стає, – привітав його Резнікофф.

- І жодна річ буття не гідна, – закінчив Пол.

Вони, всміхаючись, потиснули один одному руки.

Арктур був без своєї шахової маски. На вигляд він був років на п'ять старший за Крука. Оманливе зелене світло вихопило високий лоб, правильні риси обличчя та невеличку охайну борідку – відкрита й приємна зовнішність. Пол знову відчув, що не помилився з обранням знайомства.

- Так, саме такий я без маски, – засміявся Арктур, безпомилково вгадавши його мовчанку.

- О, диявол, я не мав так прискіпливо роздивлятися ваше обличчя! – Пол почав було виправдовуватися, але Арктур його рішуче перервав:

- Три правила клуба «Золотий Трилисник»: ніяких масок, ніяких «панів», ніяких прізвищ. Зрозуміло, Поле? – по-приятельськи підморгнув Резнікофф.

- Абсолютно, – Пол із якимось полегшенням зняв маску й сховав її у внутрішню кишеню. Стало навдивовижу незатишно. Він і не помітив, як встиг звикнути з’являтися з прихованим обличчям. – У мене револьвер на поясі, це нічого?

- Ну, якщо ти не збираєшся палити з нього направо й наліво, то нічого, – Арктур декілька секунд вивчав Крука без маски, а потім плеснув у долоні, – все, нічого тут простоювати! На нас чекають. Гайда вниз!

Спустилися в підвальну кімнатку з двома бритоголовими здоровилами на дверях.