Розділ без назви (1)

- Далі буде гірше, молодий пане, – з крижаним спокоєм промовив слуга. – Маю вас попередити, що ми можемо заїхати не дуже далеко. Дорога стане ще гіршою, а зрештою ця погань просто переверне кеб. Нічого жахливого, але тоді напевно проллється кров. Не моя і не ваша.

- Я тебе зрозумів, – Пол не хотів продовження. – На сьогодні досить. Я побачив все, що хотів.

Він плеснув у долоні й вигукнув:

- До маєтку!

Кеб повернув на вуличку праворуч і прискорив хід.

* * *

Він знову просидів ніч над фабричними документами й прокинувся після полудня.

- Вам листи від пана Резнікоффа, від пані Саторі та від пана Ома, – повідомив Сервен за комбінованим сніданком-обідом. – А це звіт за проведені вчора роботи та план на сьогодні.

- Добре-добре, – прошамкав Пол, жуючи картоплю зі шкварками. – Принеси вчорашній план, я хочу побачити відсоткову ефективність його виконання. Листи від Саторі та Ома залиш на моєму столі, я потім їх прочитаю. Мабуть. До речі, ці прізвища тобі нічого не кажуть?

- Ні, молодий пане.

- Мені також. А от лист від Арктура давай сюди.

«Пане Крук! Буду радий побачити Вас завтра о шостій вечора біля закладу «Золотий Трилисник». Там відбудеться концерт, де я гратиму зі своїм гуртом. Крім того, матиму честь познайомити Вас із моїми друзями.

З повагою, кандидат соціологічних наук А. Резнікофф».

- Зі своїм гуртом? – Пол перечитав рядок: помилки не було. – Ого! Вчений, який грає в гурті! Це має бути диявольськи цікаво. Сервене, а що за «Золотий Трилисник» такий?

- Культовий клуб серед молоді заможних сімей міста, – рапортував слуга. – Але для вашого статусу він...

- Він цілком підходить, – закінчив за нього Пол. – Завтра о шостій я туди поїду, супроводжувати не потрібно.

- Зрозуміло, молодий пане.

- А зараз я відправляюся на фабрику. Ти маєш вільний час.

- Дякую, молодий пане.

- До речі, а чому посуд чорного кольору?