Розділ без назви (1)

Пол видихнув. Погано! Через його помилку розмова не вдалася. Невідомо, як це вплине в майбутньому на його стосунки з домом Сітісів… Бажання залишатися на вечорі не було.

Він побачив, як до нього через увесь зал поспішає якийсь старий у пухнастій чорній перуці та дама з крокодильчиком на руках. У цілеспрямованих рухах парочки читалася неймовірна жага спілкування. Цих людей Пол не пам’ятав, знайомитися вдруге бажання не мав, а тому довго не думав: ні з ким не прощаючись, він швидко ретирувався з бенкетної зали. Слуга допоміг йому одягти плащ, і на тому Крук покинув палац Сітіса.

Незворушний Сервен чекав все на тому ж місці.

- Як все пройшло, молодий пане?

- Так собі. Розповім дорогою додому, – вони сіли в кеб. – Вислухай і скажи, що думаєш з цього приводу.

Поки кеб мчав до маєтку Крука, Пол коротко переказав події останніх годин. Закінчив він свою оповідь у холі, коли Сервен допомагав йому скинути парадний плащ.

- Ну, якось так. Я пішов звідти і на тому все.

- Зрозуміло, молодий пане. – Сервен зняв окуляри й протер їх. – Тріумвірат фабрикантів готує щось, до чого вони бажають долучити вас. Не сумнівайтеся, доволі скоро до вас прийде особисте запрошення від Марка, і тоді він скаже все напрямки. Віскера – карта, котру він розіграв, аби одразу підчепити вас. Сітіс носить маску джокера, але справжня темна конячка зараз ви, молодий пане: ваше минуле невідоме, ваша репутація не має жодних плям. Віскера була наживкою, але ви не заковтнули цю наживку – і вчинили мудро.

- Якби пан Резнікофф не розповів мені про справу літераторів, все могло піти інакше, – роздумливо мовив Пол.

- Так. Але він розповів. І все відбулося, як мало бути. Щодо пана Резнікоффа, то моя думка така: він справжній учений. Воїн науки, а не книжний хробак, такі сьогодні вкрай рідко зустрічаються. – Сервен промовив ці слова так урочисто, наскільки він взагалі міг емоційно прикрашати свій голос. – Ви завели правильне знайомство, молодий пане.

- Мені теж так здалося. – Пол кивнув. – Мабуть, невипадково я зустрів його першим. І потім: із цих усіх масок я не запам’ятав жодного імені. Крім фабрикантів.

- Правильно вчинили, молодий пане, не потрібно забивати голову сміттям. – Сервен зробив паузу й запитав: – Тож, Сітіс, Долор та Нокс бажають почути вашу думку про те, як живуть прості люди?

- Саме так.

- І ви справді бажаєте побачити це на власні очі?

- Так, – кивнув Пол. – Чом би й ні? Я навіть не бачив усе місто.

- Повірте, молодий пане, вам і не потрібно бачити все місто. – Сервен вклонився. – Якщо ви не проти, дозвольте мені супроводжувати вас у цій прогулянці. У бідних кварталах іноді дуже нервово реагують на кеби та людей в масках. Ви маєте лише шість набоїв у барабані, а мій меч набоїв не потребує.

- Хочеш сказати, там можуть напасти? – запитав Крук, а подумки відзначив: щодалі, то більше загроз ставало довкола. Але, як не дивно, це його не лякало. Загрози солодко лоскотали нерви… І Полу це подобалося.

- Більше ніж можливо, молодий пане. Не тільки напасти, а й убити, – спокійно відповів старий слуга, наче повідомляв замовлення «Залізного Серця» за вчорашній день. – Пан Резнікофф часом не оповів про нічних мисливців?

- Оповів.

- Тоді ви маєте розуміти ситуацію. – Сервен зробив паузу. – Два тижні тому ми якраз ремонтували кеб Круора Сітіса – через постійне перевищення рекомендованого руху швидкості треба було замінити ходову... І заретушувати численні м’яті деформації на передній частині корпусу. Це так, просто інформація на тему. Ви не познайомилися з Круором Сітісом, молодий пане?