Розділ без назви (1)

Тендітна дівиця у червоному платті з глибоким декольте легкою ходою наблизилася до них. В її руках було велике віяло, шию прикрашало розкішне рубінове кольє. Червона напівмаска-коломбіна підкреслювала її чорні очі, відкриваючи світові красу її обличчя. Біле волосся вкладено у високу складну зачіску. Її врода здалася Полу спокусливою і небезпечною водночас.

Не час роззявляти рота на дівок, наказав він собі.

- Віскера, люба, познайомся! Перед тобою – сам пан Крук.

- А я вже чула, – Віскера присіла в елегантному реверансі. – Доброго вам вечора, пане Крук.

- Це честь для мене, пані Сітіс, – Пол ввічливо вклонився.

- Красуне моя, ти часом не бачила свого брата? – запитав Сітіс.

- Круор із своїми недоумками гайнув у парк, батечку, – Віскера чарівно посміхнулася. Зуби в неї були білі-білі, наче несправжні. А її погляд… Крук не любив, коли на нього дивилися як на здобич.

- Шкода. – Марк розвів руками. – Що ж, тоді я познайомлю вас зі своїм сином пізніше, пане Крук. Прошу мені вибачити за це. Круор дуже непосидючий. Він ваш одноліток, до речі.

- Нічого страшного, – Пол одповів Віскері короткою офіційною посмішкою. – Я певен, що ми познайомимося згодом.

- Обов’язково. А поки маємо йти, бо на нас чекають. – Марк зробив рукою запрошувальний жест. – Прошу за мною.

- До зустрічі, пані Сітіс.

- До скорої зустрічі, – промовила Віскера, зробивши наголос на другому слові.

Полишаючи бенкетну залу, Пол відчував потилицею її пронизливий погляд.

Марк повів гостя на третій поверх маєтку.

- Чи встигли відвідати свою фабрику, пане Крук? – Запитав Сітіс, поки вони підіймалися сходами.

- Так.

- «Залізне Серце» – фантастична фабрика. І це вкрай слабе та бліде слово, аби змалювати її! Вона… Грандіозна, неймовірна, чудова, – Марк промовляв так, ніби читав монолог з театральної сцени. – Це сама досконалість! Без жодних перебільшень. Моїй «Імперії», скажу вам відверто, ще далеко до «Залізного Серця». Ваш батько створив шедевр... – Сітіс на мить повернувся до нього маскою. – Дозвольте висловити щире співчуття вашій втраті.

- Дякую, – диявольська посмішка джокера аж ніяк не личила щирим співчуттям.

- Зараз ви познайомитеся з двома найвпливовішими людьми цього міста, – промовив Сітіс. Вони прямували коридором, вкритим білими килимами. – Прошу до мого кабінету.

Кабінет Сітіса міг вмістити у себе щонайменше три кабінета Пола. Одну його стінку повністю займав велетенський камін, у якому ревіло полум’я. Лячно було подумати, скільки треба деревини, аби підтримувати такий вогонь хоча б один вечір. Незважаючи на палаючий камін, у кабінеті було напрочуд прохолодно й свіжо.