Розділ без назви (1)

Перед Полом виріс високий плечистий чоловік з довгим білим волоссям, що сягало ледь не до пояса. Розфарбована шаховою клітиною маска вольто повністю ховала обличчя незнайомця. Блакитні очі з-під маски дивилися пронизливим розумним поглядом. Порівняно з розкішшю та блиском навколо цей чоловік у темно-синьому діловому костюмі виглядав не дуже заможно.

- Мене звуть Арктур Резнікофф, – відрекомендувалась маска. – Скажіть, пане Крук, «я вчу вас про надлюдину. Людина є тим, що має бути перевершено.» Що зробили ви, аби перевершити її?

- Я всю ніч порсався у документації, в котрій сам диявол ногу зломить. – Пола здивував і водночас розсмішив такий початок бесіди. Він відчував, як нервове збудження трохи відступає. – «Так казав Заратустра», правильно?

- Дозвольте потиснути вам руку. – Арктур простяг йому міцну долоню. – Це дійсно приємне знайомство!

- «Той, хто приходить на поле битви першим і чекає на ворога, – має сили; той, хто приходить із запізненням і кидається у бій, вже стомлений.» – Пол не поспішав тиснути простягнену руку, вирішивши повернути новому знайомцю його ж монету.

- Сунь-Цзи. – Маска приховувала обличчя, але з інтонації Арктура стало зрозуміло, що відповідь була вимовлена з посмішкою.

- Так, це дійсно приємне знайомство, - розсміявся Пол, і чоловіки потисли один одному руки.

- Містечковий бомонд так і гуде про ваше прибуття, пане Крук. – Арктур широким жестом вказав на юрму навколо. – Але варто вам було нарешті з’явитися, як ніхто, крім мене, цього не вгледів.

- Не бачу в тому нічого страшного, – Пол поправив маску. Це ставало його новою нервовою звичкою. – Я не люблю всезагальної уваги, тож мене такий прийом повністю влаштовує.

- Непогано, пане Крук, – у голосі Резнікоффа почулася повага. – Проте так чи інакше вас побачать, тож готуйтеся до сотні поглядів, рук, імен і порожніх фраз.

- А ви гарно на цьому розумієтеся, пане Резнікофф.

- Сумнівне досягнення. – Арктур вказав на своє обличчя. – Ви, мабуть, не звикли запам’ятовувати людей у масках?

- Не звик, ваша правда.

- У столиці інші звичаї. – Арктур замовк і різко змінив тему. – Знаєте, пане Крук, я вважаю за краще відійти.

- Чому? – здивувався Пол.

- Для вас буде не найліпшим початком, якщо публіка побачить вашим першим знайомцем саме мою персону.

- Чому ви так кажете, пане Резнікофф?

- Як можна помітити по моєму вбранню, я далеко не заможна людина, і ніколи нею не був. Моя присутність на цьому вечорі є винятком. Я простий вчений, ніяких аристократів у моїй родині ніколи не було.

- Мене аж ніяк не турбує сума коштів на вашому рахунку, пане Резнікофф, чи ваше генеалогічне дерево. Що про мене подумають, мені теж цілком байдуже. Тож забудьте ці дурниці! Ви сказали, що ви вчений, – зам’яв неприємну тему Пол, – яка ваша галузь науки?

- Соціологія, – Арктур легко та, як здалося Круку, з вдячністю змінив тему розмови. – Нещодавно я провів цікавий експеримент, який, власне, приніс мені славу, звання кандидата наук, гранти на мої досліди та запрошення на цей бенкет.