Розділ без назви (1)

Маєток охоронявся численними патрулями автоматонів – точно таких, які охороняли «Залізне Серце». Але на відміну від фабричних, циліндри місцевих вояк прикрашала викарбувана літера «С», а на гвинтівках були пов’язані золоті стрічки.

Кеб зупинився перед сходинками, вкритих білою доріжкою. Крім екіпажу Крука, там уже стояли десятки кебів, різних кольорів та форм. Пол з досадою подумав, що навіть не знає всіх моделей, які виготовляються на його фабриці. У пам'яті крутилися лише дві назви, «брум» та «хенсом».

Доріжка бігла між двома мармуровими колонами композитного ордера до величезних дверей, біля котрих завмер швейцар.

- Чекатиму на вас тут, молодий пане. Бажаю гарно провести вечір.

- Дякую.

- Пам’ятайте мої слова, будь ласка. – Сервен понизив голос. – Подейкують, що в підвалах цього дому є кімнати для катувань. Не ведіться на золоту обгортку та ввічливі манери. Сітіс – хижак. Поводьте себе з ним якомога уважніше. На балу оглядайтеся навколо, заводьте знайомства, але будьте розбірливі: намагайтесь зрозуміти, з ким потрібно спілкуватися, а хто нуль, не вартий жодної секунди вашого часу.

- Я пам’ятаю, Сервене, – юнак відчув, як нервове напруження швидко зростає і заповнює його. – Ще раз дякую. Не сумуй тут!

Пол вийшов з кеба, поправив плащ і маску й швидко піднявся до дверей. Йому було холодно, хоча вечір видався напрочуд теплим, безвітряним.

- Пане Крук! – швейцар, зодягнутий у багатий золотий костюм, низько вклонився йому. – Пан Сітіс очікує на Вас. Від щирого серця вітаємо на його прийомі!

Пол мовчки кивнув фаянсовій посмішці, пройшов усередину. Майнула кисла думка, що порівняно з палацом Сітіса його маєток виглядає варварською фортецею.

Хол був грандіозний. Стелю, що губилася десь у височині, прикрашала фантастично натуральна панорама зоряного неба – Крук навіть упізнав деякі сузір’я. Робота була настільки талановита, що, здавалось, над головою дійсно розкинувся купол ночі. Крук придивився і зрозумів, що малюнок повільно крутиться , а миготіння зірок підкреслює цей рух.

Під неймовірною стелею все було витримано у білому та золотому. Десятки світильників сяяли на всю потужність, світло, відбиваючись у численних дзеркалах та білих поверхнях, неприємно різало очі. Хол дому Крука в порівнянні здавався вбогим.

Біля Пола миттєво випірнув слуга у білій перуці та золотистій лівреї, забрав плащ і повів коридором до бенкетної зали. Коридор викликав непідробний захват перед багатством господаря; його прикрашали мармурові скульптури, що зображали дев’ять кіл пекла, вирізьблені рукою безсумнівно великого майстра. Стіни приковували погляд до коштовних антикварних гобеленів та величезних дзеркал в оздобленні помпезних золотих рам в античному стилі, кожна з яких була витвором ювелірного мистецтва. Навіть і тіні такої непорівнянної величі не було в маєтку Корвіна!

- Прошу вас, пане Крук. Бал тільки-но розпочався. – Слуга розчахнув двері.

І Крук повільно увійшов до зали.

Височенні білі колони, розписані золотом, розкішне ліплення по всій стелі, блиск сотень кришталевих підвісок важких яскравих світочів! Пол перевів погляд нижче, і в очах зарябіло від камзолів, суконь та масок. Маски всіх можливих кольорів, матеріалів та фасонів: з пір’ями та стрічками, розписані візерунками та без них, – всі вони кружляли в танці, стояли біля стін і колон, сиділи на стільцях навколо круглих столиків, розмовляли, пліткували, розкланювалися, пили й сміялися. В кінці залу сидів оркестр: музиканти у золотистих костюмах та білих перуках грали вальс, а в центрі залу танцювали.

Серед гостей, наче загублені тіні, з’являлися слуги. На їх золотих тацях стояли високі бокали з ігристим вином. З усіх присутніх лише слуги та музики мали відкриті обличчя.

Здавалося, що карнавал навіть не помітив появи нової маски.

- Доброго вечора, пане Крук.

А ні, помітив.