Розділ без назви (1)

І після його зникнення хтось намагався вдертися до головної апаратної «Залізного Серця». До чорної скрині, до панелі контролю автоматонів міста.

Два постріли поспіль.

Це можуть бути звичайні збіги, а таємнича пропозиція Сітіса батькові, гнів та зникнення Корвіна, спроба злому головної апаратної аж ніяк не взаємопов’язані.

- З логіки у мене завжди було «відмінно», – бурмотить під носа Пол.

Гаразд, пане Сітіс, побачимо, що за гру ви тут ведете. Тільки не приймайте мене за батька, я інший… Хоча, ні. Приймайте! Ця помилка вам багато коштуватиме.

Постріл! Постріл.

Крук зістрибує з гойдалки і йде до мішені, не спиняючись перезаряджає револьвер з набоїв на поясі. Вітер свище в спину, куйовдить волосся.

- П’ять десяток, одна дев’ятка. – Пол засмучено кривиться. – Диявол! Я маю краще контролювати себе.

* * *

Це було тотальне розчарування.

Заповідник таємниць? Гість з іншого світу? Мара? Дивина? Загадка? Ні, ні й ще раз ні.

Це були просто сходи, що, сміючись над усіма законами будівництва та природознавства, бігли вгору. П’ятнадцять сходинок, проліт, п’ятнадцять сходинок, проліт – і так угору, аж за самісінькі хмари.

Пол, ще не вірячи простоті цього дива, повільно підійшов до сходів й обережно торкнувся їх рукою. Нічого особливого: звичайний камінь. Як він між собою кріпиться та тримається, незрозуміло. Земля навколо також абсолютно звичайна, всіяна стеблинками простої травички.

Ну не може бути, щоб все було так... Просто. Здалека ці сходи видавалися такими нереальними, такими таємничими... Треба спробувати.

Крук нервово поправив маску, перевірив револьвер на поясі. Було трохи моторошно. Скільки зникло людей, які намагалися піднятися ними? Сервен наче розповідав у день прибуття, але Крук забув…

Будь чоловіком, обірвав себе Пол. Це просто сходи! Чого тут боятися? Треба зробити один крок. Один маленький крок!

Перебуваючи у цьому стані секундної рішучості, Пол затримав дихання й ступив на першу сходинку. Зусиллям волі він не заплющив очі, і…

І нічого не відбулося. Тихо шепотів парк, десь здалеку почувся грюкіт кеба, що мчався вулицями Старого Міста. Пол прислухався до своїх відчуттів — нічого надзвичайного. Навколо теж нічого не змінилося.

Крук розчаровано скривив губи, зробив ще крок, ще один, дійшов до прольоту, пару разів підстрибнув на ньому, перевіряючи, чи не впаде конструкція, і зіскочив на землю.

Конструкція не впала. Сходи як сходи. Нічого особливого.