Розділ без назви (1)

- Так, Сервене. Я ціную твої поради.

- Мені добре відомо, молодий пане, що тема вашого батька вам неприємна, але я маю її торкнутися. – Сервен ледь вклонився. – Рік тому Корвін отримав запрошення від Марка Сітіса. Після прийому у нього Корвін повернувся надзвичайно розлючений, таким я його ніколи не бачив. Зазвичай ваш батько тримався дуже спокійно. Але того вечора він вийшов з себе: кричав щось про неймовірне нахабство, тотальну відсутність моральних принципів та про те, як він взагалі міг дозволити такому народитися у його світі.

- У його світі? – перепитав Пол.

- Цю фразу я теж не зрозумів, молодий пане. А наступного ранку він пішов із дому й більше не повернувся.

- Дуже цікаво, – відказав Крук. – Вторгнення на «Залізне Серце» сталося одразу після цього?

- Через місяць після зникнення вашого батька, молодий пане. – Сервен зняв окуляри, дістав з кишені хустку й швидкими впевненими рухами почав протирати скло. – Можливо, я мав розказати про це раніше, але не було нагоди, до того ж ви не полюбляєте цю тему. Маю вас застерегти: Сітіс лише здається людиною. Насправді він хижак. Зголоднілий хижак. А звірі під час полювання не мають нічого святого в людському розумінні. Він розумний, манірний та красномовний, і це робить його ще небезпечнішим. Тому будьте до біса пильні у розмові з ним. Завтра він навряд чи зробить вам ту ж саму пропозицію, що і вашому батькові – ще зарано. Ви лише приїхали, ви – невідомий гравець. Але знайте, що це запрошення – не звичайний знак ввічливості. Сітіс ніколи не робить чогось просто так. Тому він і став першою персоною міста. – Слуга ретельно протер окуляри й повернув їх на носа. – Уважно роздивляйтеся довкола. Слухайте багато. Говоріть мало. От і все, що я мав повідомити, молодий пане.

- Дякую, Сервене. – Пол сьорбнув вистиглого чаю. Світ навколо стрімко змінився під лінзами нових фактів. – Мені є над чим поміркувати.

- Я лише розповів про те, що мав розповісти. Це велика честь – служити вам, молодий пане. – Сервен вклонився. – Ще чаю?

- Ні. Сервене, чи у нас в маєтку збереглася мішень? Наскільки я пам’ятаю, Корвін іноді стріляв надворі.

- Так. – Слуга зовсім не здивувався запитанню. – Вона має бути на горищі, молодий пане.

- Тоді перенеси її до дерев на відстань шести десятків кроків від гойдалки.

Крук перевірив револьвер і дістав набої до нього.

Гойдалка була у чудовому стані.

- П’ятнадцять років минуло. А почуття все ж таке неймовірне, – сказав собі Пол і взявся розгойдуватись.

Вперед-назад, вперед-назад. Десь там, біля самої огорожі, стоїть мішень. Шістдесят кроків, не менше.

Свинцеве небо, до якого тягнеться тоненька ниточка загадкових сходів. Похмурі дерева та мовчазний дім. Зрідка у гущі дубів і каштанів гуде вітер. Пол лише у костюмі, без бушлата або плаща, але йому не холодно.

«Шановний пане Крук! Великим задоволенням для мене буде побачити Вас завтра, о дев’ятнадцятій годині, на урочистому балу, що матиме місце у моїй резиденції. Палко бажаю познайомитися з Вами й привітати Вас із поверненням до рідного міста. Щиро прошу вибачення за те, що не мав змоги запросити Вас на цю подію раніше. З повагою та найкращими побажаннями, Марк Сітіс».

Закарлючка розпису схожа на змію. Марк Сітіс!

Пол, не припиняючи гойдатися, вихоплює револьвер і не цілячись палить у мішень. Отже, саме після розмови з Сітісом батько зник. Дуже цікаво.

Ще постріл.