Розділ без назви (1)

Слуга зобразив на обличчі подобу ввічливої посмішки й зібрав брудний посуд на срібну тацю.

- Сервене, я піднімусь до кабінету. Занеси туди, будь-ласка, всі справи за останній рік – бухгалтерію, історію замовлень та іншу документацію: я хочу з ними розібратися.

- Слухаюсь, молодий пане. Бажаєте ще щось?

- Міцного чорного чаю з цукром. Багато.

Справи за останній рік займали двадцять сім товстенних тек, дуже схожих на ті, що Пол бачив у шафах працівників Муніципалітету. Крук із космічною журбою, з якою колись оглядав домашнє завдання з хімії, огледів гори папірців: він встиг розкаятися у своїй ініціативі.

Юнак хвилину споглядав стоси документів у марній надії, що всі вони враз чарівним чином перетворяться на знання у його голові. Але документи байдуже лежали у своїх теках і не виказували жодних ознак життя. Крук зітхнув, налив собі з високого порцелянового чайника ароматного чорного чаю, навмання вихопив якийсь ущент списаний аркуш з найближчої теки й почав читати.

«Ангар виготовлення та ремонту механічного транспорту (тип «кеб «брум»). У четвертому півкварталі виготовлено 3 (три) кеба класу люкс (технічні аркуші №1988–Н, №1995–П та №2011–П), 12 (дванадцять) звичайних кебів (технічні аркуші номери 1996–2007–З); відремонтовано один кеб класу люкс (на замовлення, довідка №11423–Л) і три звичайних кеба (на замовлення 2 (два), довідки №94861–Г та №94865–Г, 1 (один) за гарантією, довідка №94867–Г), загальний статок склав...»

Спочатку в Крука склалося враження, наче він проривається серед джунглів незнайомих йому слів та номерів. Але потім літери швидко розпливлися перед очима, і Пол став автоматично читати рядки, один за одним, але думки його злетіли далеко від документації фабрики. Він думав про Корвіна.

Батько був видатною людиною, без перебільшень, – генієм. Старший Крук створив неймовірну фабрику, що змінила життя цілого міста. За словами Сервена, механізми взяли на себе майже всю щоденну працю, завдяки чому людина отримала можливість присвячувати себе та свій час речам важливішим, аніж буденні турботи. Все те, що до цього моменту побачив Пол, тільки підтверджувало ці слова.

То було неймовірне досягнення. Як би сильно він не ненавидів власного батька, Пол не міг не визнавати грандіозність його здобутків.

Проте я стану кращим, думав Пол. Поки не знаю як – я взагалі мало чого зараз знаю – але я розберуся, я зможу. Я знайду, чим перевершити його, знайду й злечу вище, аніж він! І всі побачать, що я не просто багатий синок зниклого татуся, а справжній чоловік, що прийшов у нову для нього справу й зміг досягти в ній неймовірних висот.

Але для початку треба було розібратися в елементарних щоденних речах. Пол огледів аркуш у своїх руках і збагнув, що прочитав його повністю, але нічого не зрозумів.

- Диявол, – лайнувся Пол і почав читати документ з першого рядка.

Багато чого було заплутаним. Після обмірковування щось прояснювалося; щось, навпаки, заплутувалося ще більше. Він старанно записував свої питання кривим почерком шульги, аби потім поставити їх Сервену.

Старий слуга, мусив визнати Пол, лякав його. Фанатична відданість Сервена разом з твердою впевненістю в тому, що прості люди не рівня заможним, холодний пронизливий погляд та здатність щомиті вихопити меча й без роздумів та жалю ударити на смерть не могла не лякати, роздумував Пол. Але старий – вірний слуга, і це було головним. Хоча Пол і не звик остаточно до постійних поклонів, «молодого пана» та абсолютно кам’яного обличчя, Сервен був єдиною людиною, котрій він повністю довіряв, на котру міг покластися у цьому незнайомому місті.

У двері кабінету тихо постукали.

- Так, Сервене, – Пол ковтнув чаю та відклав черговий бухгалтерський звіт.

- Вибачте, що відволікаю, молодий пане, – Сервен з поклоном зайшов і вручив йому білий конверт, – але про вашу появу вже відомо у всьому місті. Це запрошення від пана Сітіса.

- Сітіс... Володар фабрики «Імперія». Найбільша у місті, якщо мені не зраджує пам'ять, – пригадав Крук.

- Саме він, молодий пане, – Сервен трохи помовчав і запитав: – Дозволите висловитися з приводу цього запрошення?