Розділ без назви (1)

Пол у мовчазному захопленні дивився на видіння, що відкрилося йому.

У невеличкій кімнатці на гранітному постаменті вигравало усіма відтінками червоного величезне серце, вирізьблене з брили прозорого каменю. Його сяйво не сліпило: тепло та м’яко воно плило з самої середини серця, відбивалося у тисячі граней, танцювало сполохами на стінах, чарівно зігрівало. Навколо серця пливли міріади іскор, щомиті вибухаючи мініатюрними сполохами. Це було втілене диво: Пол не знаходив інших слів. Невеличка казкова зірка сяяла перед ним. Крук дивився на це неймовірне видіння, не в змозі відвести очей, але подумки радів тому, що маска приховує почуття на його обличчі.

- Перед вами секрет нашого виробництва, пане Крук. У кожному автоматоні, навіть найменшому, б’ється частинка цього Серця, – мовив інженер. Його слова падали в темряву, освітлену червоним сяйвом. – Воно пов’язує й пронизує ниточками життя всі механізми міста, і якщо його розбити, то всі вони без винятків будуть зруйновані. Точніше сказати, вбиті. Їх серця зупиняться.

- То... у кожного з них є... серце?

- Можна сказати і так.

На мить Полу майнула дика думка — вихопити револьвер і поцілити у саму середину дивовижного каменя, аби побачити, що станеться. Але чудернацьке бажання зникло так само блискавично, як і з’явилося.

У кімнаті стояла абсолютна тиша, але здавалося, що від серця лине дивовижна спокійна мелодія.

- Гадаю, це стане чудовим завершенням нашої сьогоднішньої пригоди, – з посмішкою промовив головний інженер.

- Дякую за екскурсію, пане Модус. – Було важко відірватися від фантастичного видовища. – До речі, що це за поворот ліворуч перед дверима?

- Туточки запасний вихід. Веде майже до Стіни. Пан Сервен продемонструє вам, якщо на те буде ваше бажання.

- Обов'язково… Ще раз дякую, пане Модус. – Трійця вийшла зі сховища Серця. – Це була неймовірна екскурсія! Мені буде про що поміркувати. Невдовзі побачимося, чи не так?

- Обов’язково, пане Крук.

- Приємно було з вами познайомитись.

- Навзаєм. – Інженер тепло посміхнувся і відсалютував жестом механічних охоронців.

* * *

До маєтку повернулися по обіді. Увесь шлях додому перед очима Крука пульсувало Серце, в тисячах граней його вигравали сполохи всіх відтінків червоного. Він думав лише про одне: як батькові вдалося створити таке?!

На обід Сервен подав гуляш, смажені курячі стегенця з рисом і запечені яблука.

- Дуже смачно, – Пол задоволено поплескав по животу, – ці страви теж готують диво-машини?

- Саме так, молодий пане.

- Дивина. – Крук посміхнувся. – Так незвично... Не віриться, що фабрика, де створюють ці машини, належить мені.