Розділ без назви (1)

Корвін створив це. Як би погано я не ставився до нього, але не можу не визнавати велич його генія і збудованого ним творіння. Але чим я можу відповісти? Чим? Пол шукав відповідь, однак поки не знаходив її.

Під його ногами швидко пробігли двоє створінь, схожих на мідних павуків.

- Не лякайтеся, пане Крук. Це спеціальні автоматони, курсують туточки запрограмованими маршрутами, перевіряють фабрику на предмет чужинців, диму, інших позаштатних ситуацій, а заразом розкидають отруту проти комах та пацюків, – швидко пояснив Модус. – Таргани — то така біда! Щоб ви знали! Не раз по гарантії я приймав зламані механізми, де ці маленькі гади серед контактів підсмажувалися...

Вони покинули оглядову над головною залою та крокували високими коридорами.

- Якщо зараз піти ліворуч і спуститися вниз, ми потрапимо до ангару кебів. Праворуч – відділ годинникових механізмів, а попід нами – зала перевірки якості виготовленої продукції, – захоплено оповідав Модус. – Але знову ж таки, як би цікаво там не було, це не для першої прогулянки. Тому ми наближаємося до, так би мовити, мозку фабрики – головної апаратної. Саме там, пане Крук, контролюється процес виробництва.

- До речі, хто займається усіма замовленнями та проводить фінансові операції? – поцікавився Пол.

- Це робота пана Сервена, – здивовано відповів Модус. – Ви не знали?

- Я взяв на себе всі фінансові справи вашої родини після зникнення Корвіна, молодий пане, – озвався Сервен. Увесь цей час він ішов за правим плечем Пола, ледь накульгуючи на ліву ногу, проте завжди тримаючи руку на своєму мечі. – Я згадував про це, коли ми розмовляли про сплату за навчання.

- Так, я пам’ятаю, – кивнув Пол.

- Якщо вас цікавить, можу перелічити сьогоднішні замовлення. Кеб для панни Алессандріти Рев’ян. Чотири охоронці класу «А» для пана Леуса...

- Досить! Я повністю довіряю тобі, Сервене. Просто запитав. – Пол кивнув інженеру. – Даруйте. Продовжуйте, будь ласка.

- Власне, ми прийшли. Зараз все побачите.

Вони наблизилися до масивних залізних дверей. З обох сторін від неї вишикувалося десятеро механічних охоронців, які привітали гостей салютом.

Двері були дивні – жодних ознак замків чи ручок. Лише невелика металева пластина на рівні плеча. Модус витягнув руку й приставив долоню до пластини. За мить двері безшумно втягнулися в підлогу.

- Заходьте, панове. Якщо вам треба буде сюди зайти, система розпізнає ваші руки. Більше нічиї. Лише ми троє маємо право перебувати тут.

- Непогано. – Пол покивав, оцінюючи технологію безпеки. – Виходить, це і є «мозок» фабрики?

Невелике приміщення, нашпиговане датчиками, індикаторами та кнопками. Посеред них притулився старенький тапчан, завалений речами. Одна стіна апаратної була повністю скляною — з неї відкривався пейзаж на головний зал виробництва.

- Саме так. Тут я і працюю. Може, бажаєте чаю? Чи какао? Пундики з ізюмом є, свіжесенькі...

- Ні, дякую. Ого, який здоровецький сейф!

- Туточки зберігаються перфокарти – з їх допомогою я програмую діяльність машин. – Модус тепло подивився у бік величезного сріблястого сейфа, на якому стояв білий чайник у зелений горошок. – Серед перфокарт є ті самі, що відповідають за створення різних типів автоматонів-конструкторів, пане Крук, ви запитували про це.