Розділ без назви (1)

- Вражає, чи не так?

До нього підійшов невисокий чолов'яга у синьому спецодягу. На ногах – домашні м’які капці, сиву голову покриває поношений беретик. Під очима навіки залягли великі синці від хронічного недосипання, а на вигляд чоловікові – за шістдесят. Але назвати старим його було неможливо, настільки молода жага життя палала в його очах.

- Так, справді вражає, – погодився Пол, озираючись навколо.

- Ласкаво просимо на «Залізне Серце», пане Крук! Мене звуть Модус. Пане Сервен, доброго вам дня.

- Доброго дня.

Вони чинно потисли руки.

- Пане Крук, я маю честь бути головним інженером вашої фабрики. А за сумісництвом - єдиним створінням, схожим тут на справжню людину. – І чолов’яга щиро засміявся своєму нехитрому жарту.

- Наодинці з усією фабрикою? Це ви серйозно, пане Модус? – здивувався Пол, не в змозі відірвати погляду від механічної юрми перед ним.

- Абсолютно! Всі процеси автоматизовані. Машини виробляють машини! Я лише ставлю необхідні завдання на день і контролюю процес їх виконання. Інциденти зрідка трапляються, не без цього, але все то дрібниці, пане Крук. Бо «Залізне Серце» – це уособлена перемога сучасної інженерної думки людства! – Модус не на жарт розпалився. Очі його засяяли фанатичною відданістю, погано виголені щоки зашарілися.

- Буду вам вдячний, пане Модус, якщо ви проведете для мене невелику екскурсію, – делікатно перервав його Пол. – З учорашнього дня я офіційно володію «Залізним Серцем», але ні дідька не знаю ані про механізми, ні тим паче про їх виготовлення. А з фізики та механіки у мене ніколи не було оцінки вищої, ніж «задовільно».

Інженер витріщився на нього, секунду помовчав, а потім голосно розсміявся. Молодецький регіт луною покотився по фабриці, швидко загубившись поміж гуркоту машин.

- Гарно ви це сказали, пане Крук, – Модус витер сльози, що від сміху з’явились у нього в куточках очей, – показати вам фабрику! Авжеж. Велика честь для мене! Колись разом із вашим батьком я створював її, цими самими руками! А про фізику забудьте. Дурниці, котрих вас навчали, анічогісінько не варті у справжній справі.

- Абсолютно вірно, - тихо пробурмотів Сервен.

Пол пропустив повз вуха спогад про Корвіна, який жодного разу не привіз сина на фабрику, а головний інженер повів їх до сходів на вищі поверхи.

- Зараз ми трохи піднімемося. З висоти краще споглядати всю роботу, весь цей чудовий ансамбль! – пояснював Модус, поки вони сходили вище і вище. – Почнемо з головного залу – тобто з місця, куди ви потрапили при вході. Тут виробляються лише заготівки під майбутніх автоматонів. Як ви можете зрозуміти, тонші роботи виконуються під секретом в інших, зачинених лабораторіях...

Піднялися на рівень шостого поверху. Тут також стояли залізні солдати, які одночасно відсалютували. Модус підвів Пола до поручнів, звідкіля відкрився величний вид на безперестанну роботу сотні механізмів.

- Як я вже казав, пане Крук, туточки ми оброблюємо головні деталі. Вони сортуються на сто тридцять видів - не лякатиму вас усіма цими назвами, все одно відразу не запам’ятаєте – і відправляються до потрібної лабораторії, ангара чи відділу. Там уже розпочинається формування автоматона. – Модус повів їх вперед, захоплено розмахуючи руками. – Дрібні деталі, шестерні, пружини, великі листи металу – з цього все і починається! Потім формується скелетон. Бачите цих відданих залізних хлопців? Найкращі охоронці, клас «В». Так от, цей тип скелетона називається людським. Є ще семі-людські, які, наприклад, монтуються в кеби та каси, а також нелюдські. І тут перше, що спадає на думку як приклад, це сажотруси та двірники. Знову ж таки, класифікація складна й численна, цей матеріал не для оглядової екскурсії. – Модус перевів дух та запитав: – Я вас ще не втомив?

- Що ви, пане головний інженер! – Пол запротестував. – Дуже цікаво, продовжуйте. Особливо мені цікаво, як виготовляються машини, що конструюють інші машини.

- О-о-о, ви ставите гарні питання, пане Крук! – радісно засміявся Модус. – Але, з вашого дозволу, до цього я повернуся трохи згодом.

Вони крокували величезною фабрикою, виповненою постійним рухом та галасом; головний інженер, притримуючи на голові беретика, розповідав про виробничий процес, охоронці салютували, а Пол іноді відволікався від захопленого монологу через думку, що все це належить йому. Що він тепер власник цієї фантастичної, неймовірної споруди, яка сама робить за нього весь його статок.