Розділ без назви (1)

- Зрозуміло. – Пол зам’яв тему, бо старий слуга явно заводився, коли згадував про факт існування людей, які не мали честі належати до міської аристократії. Круку згадалася обрублена рука і його замутило, але цього разу спогад уже не був настільки жахливим, як учора.

Далі їхали мовчки. Сервен незворушно сидів, дивлячись прямо перед собою. Його руки покоїлися на мечі, а лице не випромінювало жодної емоції.

За чверть години кеб виїхав на широку дорогу, обсаджену стрункими кипарисами. Дорога вела до височенної кам’яної огорожі з короною іржавих залізних шипів. Товсті ковані ворота розчахнулися перед кебом, і здивованому погляду Крука постала його фабрика.

Вона була навіть більше Муніципалітету. Велетенська. Гігантська. Грандіозна. Не менше десяти поверхів угору. Безліч масивних почорнілих труб із шапкою густого білого диму понад черепичною стріхою. Стіни - суцільна червона цегла без жодного віконечка.

- Ми прибули, молодий пане.

Над невеликим входом поблискував начищений бронзовий напис «Залізне Серце». Попід стіною через крок вишукувалися механічні солдати з гвинтівками у залізних руках, – однакові, немов двері у Муніципалітеті. Численні загони патрулювали весь простір між фабрикою та огорожею. На їхніх циліндрах була викарбувана літера «К».

Коли Пол вийшов з кеба, всі солдати навколо завмерли. Немов по команді, разом розвернулися до нього, взяли зброю на плече й відсалютували! А через секунду повернулися до звичного розпорядку.

- Вони... вітають мене? – Пол стримав бажання протерти очі.

- Так, – констатував Сервен. – Впізнали нового господаря.

Крук доклав усіх сил, аби зберегти байдужий вигляд, хоча його так і тягнуло розпливтися в дурнуватій усмішці. Ефемерна фабрика, яку він отримав у неочікуваний спадок, перетворилася на справжню: ось вона, величезна, стояла й диміла перед ним, вітаючи як свого власника.

- А тут багато охоронців, – мовив Крук.

- На те є причини, молодий пане, – кивнув слуга. – Мали місце певні прецеденти…

- Прецеденти? – перепитав Крук.

- Почалося це до вашого народження. Напади на «Залізне Серце» групами люмпенів, які звали себе лоддитами і хотіли зруйнувати фабрику. Авжеж, люмпени потерпіли фіаско. Везунчики, що вцілили, досі гниють за ґратами.

- Ого!

- Через декілька років пан Корвін, якого дратував постійний натовп на подвір’ї, значно скоротив число охоронців. А потім пана Корвіна не стало. Після того трапився другий прецедент. Але про нього, думаю, вам розкаже той, хто безпосередньо був при цьому.

- Що ж, тоді не будемо баритися. – Прецеденти стали неприємною новиною, але Пол не надав їм великого значення через тріумфальну ейфорією, що вирувала в ньому.

Юнак глибоко вдихнув, трохи вгамував серце, що радісно калатало, поправив маску і впевнено покрокував до дверей.

Фабрика зустріла його зблиском металу, какофонією найрізноманітніших звуків та безперервним рухом навколо. Довжелезними зміями повзли металеві стрічки конвеєрів з дивними деталями, пірнали у великі котли з десятками датчиків та індикаторів, занурювалися під преси, що систематично гупали донизу і знову тяжко підіймалися вгору, невпинно рухалися й рухалися, а понад ними у повітрі юрмилися гігантські залізні руки, якимось дивом не зачіпаючи одне одного, постійно злітали, ставили, клали, натискали, переносили з місця на місце...

- Неймовірно! – зірвалося з вуст Крука.