Розділ без назви (1)

- Я вирішив сьогодні відвідати «Залізне Серце», – повідомив Пол.

- Гарне рішення, молодий пане, – одповів Сервен. – Лише поганий господар не бажає знати, що приносить йому статок. Бажаєте поїхати одразу після сніданку?

- Так. – Пол відпив гарячого чаю. – О, доки не забув: речі мого батька ще тут?

- Ні, молодий пане. Ваше розпорядження виконано. Замовлення щодо нового одягу відправлено до найкращого ательє міста.

- Добре. – Пол схвально кивнув і піднявся з-за столу.

Бушлат на плечі, револьвер на пояс, маска на обличчя.

- Дозволите запитання, молодий пане?

- Так, Сервене.

Вони сіли у кеб. Слуга плеснув у долоні й голосно скомандував: «Залізне Серце». Кеб загудів, зашипів і зрушив з місця.

- Це питання може видатися нетактовним, то ж пробачте моє нахабство, молодий пане. Чи ви користуєтесь холодною зброєю?

- Мушу зізнатися, Сервене, я не дуже полюбляю холодну зброю. Точніше, я взагалі її не люблю, – розвів руками Пол. – У класі я був на тринадцятому місці з фехтування. З вісімнадцяти учнів. Далеко не блискучий результат! Не знаю, чому так склалося: може, фехтування просто не моє. Мені ніколи не давалися танці – ані бальні, ані клинкові.

- Розумію. – Сервен поправив окуляри. – У мене теж не склалося з бальними танцями. Дякую за відповідь, молодий пане.

- Проте з клинковими склалося, – усміхнувся Пол. – Мені, аби хоч трохи наблизитися до твого рівня володіння мечем, треба закласти душу.

- Душу?

- Жарт. Я не збираюся нічого закладати, просто намагаюся компенсувати невміння фехтувати влучною стрільбою.

- Наскільки я можу судити, у вас чудовий револьвер. – Сервен знову поправив окуляри й оцінююче огледів зброю на його поясі.

- Так, непоганий. – Пол зробив вигляд, наче йдеться про щось буденне, хоча насправді він дуже пишався револьвером. – Це подарунок, нагорода за перше місце. Чемпіонат між стрільців столичних навчальних закладів – я вигравав його шість років поспіль. Пояс-патронташ мені подарував директор ліцею. До мене його закладу не вдавалося завоювати навіть срібло, що ж там казати про шість перших місць рік за роком.

Кеб летів пустинними вулицями, здіймав пил, гримів колесами по бруківці. Пол кинув погляд у вікно і змінив тему:

- Сервене, а чому навколо так мало людей? Сьогодні якесь свято?

- Ні, молодий пане. Звичайний день для цих районів. Зараз ми проїжджаємо Старе Місто, люди тут або працюють, або сидять по домівках. Тут не заведено гуляти вулицями. Хіба що серед шляхетного панства, а воно живе переважно в інших місцях. Скупчення людей на вулицях можна споглядати лише в бідних кварталах. Тамтешні ледарі тільки й роблять, що днями байдикують, сидять обабіч дороги, смалять болотні трави та грають у шашки. Чернь, – припечатав Сервен.