Розділ без назви (1)

-  Прощавайте. – Пол сховав зброю і вийшов з кабінету.

Молода чиновниця забрала бланк, перелякано подивилися на його обличчя та ледь не бігом кинулася вперед. Пол приготувався до чергового маршу по коридорах, але вони лише зайшли до оббитого сірим оксамитом ліфта та проїхали декілька поверхів угору. Крук помітив, що на кнопках панелі замість цифр були чотирьохзначні абревіатури.

Через хвилину він із купою списаних бланків стояв перед чиновником номер один, володарем фантастичної бородавки.

-  Чудово! – товстун примруженими очима вивчив усі аркуші й заніс їх у товстенну теку з червоної шкіри. Поклав на стіл новий аркуш. – Цей документ засвідчує перехід майна Корвіна у ваше розпорядження, пане Крук. Прочитайте й підпишіть.

Пол швидко пробіг очима по рядках і мовчки підмахнув документ.

-  Вітаю вас! – чиновник поставив печатку й простягнув документ Полу. – З цієї хвилини ви законний спадкоємець фамілії Круків. Не губіть це свідоцтво, бо дуже важко його відновити.

Пол мовчки забрав документ до кишені й, ігноруючи простягнуту руку, залишив кабінет. Він хотів тільки одного – покинути Муніципалітет. Провідниця швидко довела Пола до виходу й зникла. Крук навіть не встиг подякувати їй: серед усіх бюрократів, яких він зустрів сьогодні, тільки вона не викликала негативних емоцій. Двері розкрилися перед ним із тихим гулом. Крук вийшов, не озирнувшись.

Місто зустріло його зоряним небом та холодним вітром. Ліхтарні стовпи освітлювали майдан і навколишні вулиці химерним зеленим світлом. Сервен чекав на тому ж місці, де і полишив його.

-  Ненавиджу Муніципалітет, – повідомив йому Пол.

-  Цілком вас розумію, молодий пане, – кивнув старий слуга. – Ваш похід був успішним?

-  Так, документ про спадок у мене. Щиро сподіваюсь, що більше я сюди не потраплю. – Крук обернувся на споруду Муніципалітету й ошелешено вирячився на годинник. – Що?! Не може бути!

-  Що вас дивує, молодий пане? – делікатно перепитав Сервен.

-  Друга ночі?!

-  Саме так, молодий пане.

Секунд десять Пол намагався підібрати потрібні слова, але так і не зміг. У таке неможливо повірити: майже дванадцять годин він провів усередині цього клятого Муніципалітету! Дванадцять годин! Пол врешті опанував себе, мовчки сів у кеб і кинув:

-  Додому.

Екіпаж загудів і помчав безлюдними нічними вулицями, залитими чорнилами темряви й зловісними зеленими вогнями.

-  Дозволите питання, молодий пане?

-  Так.

-  Тема ця вам неприємна, але я маю поцікавитися, чи не бажаєте ви провести поховальну церемонію по вашому батьку?