Розділ без назви (1)

-  Це необхідні вам витримки із законів міста, пане Крук.

-  Я маю це прочитати?

-  Саме так.

Пол приголомшено похитав головою, погортав сторінки. Вирішив, що з нього вистачить муніципалітетніх дурниць, і оголосив:

-  Дякую, я ознайомився.

-  Ні-ні, що ви! – запротестував старий чиновник. Перука ледь не злетіла з нього. – На прочитання кожної сторінки відводиться не менше п’яти хвилин.

-  Ви що, знущаєтеся з мене? – Пол дійшов висновку, що таки знущаються.

-  Авжеж ні, пане Крук, – дядечко подивився на нього як на нерозумне дитя. – А якщо на якійсь із цих сторінок є пункт зі словами про те, що ви одразу й безкоштовно передаєте мені усе своє майно? І ви це підпишете не читаючи? Це ж на вашу користь, пане Крук.

-  Диявол, – прошипів безсило Пол і почав читати.

«Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй...» Пол ледве стримав стогін. За перші три хвилини він потонув у хащах заплутаних юридичних термінів та довжелезних фраз із купою слів: окремо вони були зрозумілі, але разом перетворювалися на монструозний текстовий масив, тотально непідвласний розумінню здорової людини.

Я ненавиджу закони цього міста, подумав Крук. Він старанно водив очима по аркушу, вдаючи, що читає, доки йому не здалося, що відведений на брошуру час минув. Пол бадьоро простягнув брошуру чиновнику:

-  Готово.

-  Ні, пане Крук, – чиновник заперечливо похитав головою, постукав сухеньким пальчиком по наручному годиннику і розвів руками. – Ще п’ятнадцять хвилин.

Рука Пола інстинктивно лягла на револьвер. Він більше не міг стримувати злість.

-  Проте! – чиновник відразу змінив тон. – Якщо ми з вами порозуміємось... То можна все прискорити! Розумієте, про що я кажу? Трохи порозуміння й підписати можна вже зараз... – він потер великий і вказівний пальці характерним жестом, багатозначно підморгнувши.

Полум’я люті остаточно захопило Пола. Він закусив нижню губу, повільно дістав револьвера, поклав брошуру на стіл і постукав дулом по ній.

-  Будемо вважати, що ми порозумілися, – його слова були важкі й холодні, наче крига.

-  Так-так, – чиновник скис і з сумним обличчям видав йому маленького папірця. – Ваш підпис вимагається тут.

-  Тримайте. – Пол розмашисто підписав, не прибираючи револьвера до кобури.

Чиновник швидко поставив печатку, віддав йому папірця і сховав печатку разом із брошурою до стола. На його обличчі панувала всесвітня скорбота.