Розділ без назви (1)

-  Номер 65–Ш, архівування особистої справи.

-  О так! – проспівала грайливо чиновниця, і бланк перекочував до її напудрених рук з довгими червоними кігтями. – Ваша участь, пане Крук, не потрібна. Ви маєте лише бути присутні при проходженні інстанції.

-  Е-е... добре.

-  Тільки розпишіться тут.

Пол підписав клаптик паперу, після чого не менше години спостерігав, як чиновниця перекладає папірці з теки до теки, а на деяких робить незрозумілі підписи, з усіх сил намагаючись не помічати відвертих поглядів, які час від часу жінка дозволяла собі кидати на нього.

Хвилини повільно тягнулися одна за одною, збиваючи крок та вічно плутаючись. Здавалося, що минула вже далеко не одна година. Я тут помру, вирішив Пол, коли почулося:

-  Ваш номер 65–Ш, пане Крук, – жіночка, хтиво всміхаючись, простягнула заповнений бланк.

-  Дякую! – Пол нервово вихопив аркуші з червоних кігтів.

Чиновниця подивилися йому в очі, театрально-спокусливо посміхнулася й зібралася висловити щось явно не з арсеналу стандартних чиновницьких фраз, але Пол не витримав і малодушно ретирувався з кабінету 65–Ш.

-  Погнали звідси! – гаркнув він провідниці.

Дівчина здивувалася, але оперативно відібрала заповнені бланки й звично помчала лабіринтом Муніципалітету. Пол цього разу не відставав ані на крок.

Химерна будова вже не викликала здивування чи клаустрофобної паніки: у цих сірих стінах будь-який абсурд ставав логічним законом, який вимагав беззаперечно виконувати обов’язкові формальності, – безглузді, довгі, нудні, із купою бланків, підписів та дозволів.

Хтозна, скільки людей сидять тут? Сотні? Тисячі? Що вони тут всі роблять? Що — і навіщо? Невже без них місто б зупинилося, занурилося в анархію, закінчило своє існування? Ні, звичайно ж ні.

Все це лише декорації, за якими ховаються кабінетні інтрижки та розкрадання скарбниці. Влада гріє – навіть невелика. А присмак монет та безкарності гарно доповнюють її. Великі гроші та справжня вседозволеність живуть, авжеж, не у цих маленьких сірих кабінетах, а вище, значно вище. Крук знав, що зустрінеться з цими верхами, адже відтепер належав до їхнього кола.

Через бозна-який проміжок часу юна чиновниця зупинилася перед черговими дверима – точнісінькою копією трьох попередніх і оголосила:

-  35–ОВ, ознайомлення із законами міста. Бланк із собою не потрібен.

-  Чудово, – похмуро буркнув Крук.

Як з’ясувалося, нічого чудового в тому не було.

Тільки-но він переступив кабінет із знайомою обстановкою, як сухенький дядечко у величезній перуці, із сивими квадратними вусиками над заячою губою видав йому зачитану брошуру з підписом «Для ознайомлення». Пол кинув гидливий погляд на списані дрібними бузковими літерами аркуші й запитав:

-  І що це таке?