Розділ без назви (1)

-  Слухаюсь! – дівчина підхопила папірці й полетіла до дверей. – Прошу за мною!

Пол навіть розгубився перед вибором: чи проклинати бюрократичне павутиння, що так швидко обплутало його, чи бігти за дівчиною у перуці, яка була єдиним провідником у цьому лабіринті інстанцій, чи плюнути на все, дістати револьвера та під дулом поставити старого товстуна перед фактом: або через п’ять хвилин усі справи владнані, або Крук не відповідає за себе й наступні події.

Втім, останній сценарій був сущим блефом. Пол хоча й умів стріляти, і стріляв дуже непогано, але йому ще не доводилося випускати кулю в людину. Тому, полишивши гарячу браваду в кутку фантазій, Крук вирішив проклинати бюрократичні тенета, йдучи за своєю швидкою помічницею.

Коридор, перехрестя, коридор, прямо, ліворуч, коридор, униз сходами, знову коридор, великий пустий хол з низенькими стільчиками та велетенським круглим столом, через хитромудру вертушку, нові сходи, праворуч і вверх, черговий коридор, перехрестя, коридор... Клоновані двері з довжелезними номерками, блимання й гудіння дешевих жовтих ламп, луна від кроків. Пол швидко загубився у часі й просторі. Він не мав годинника, тому плин часу лишався йому невідомим. Крук навіть не міг визначити, на якому вони зараз поверсі. Це почало скидатися на жахіття, коли у сновидінні мчиш кудись без мети та зупину і ніяк не можеш прокинутися.

Скоро я так збожеволію, подумав Пол. І тут, наче у відповідь на його думку, провідниця зупинилася біля якихось дверей.

-  Номер 92–АЙ, перевірка посвідчення особи! – лунко оголосила вона і видала Полу один із папірців. – Чекатиму на вас тут!

Дівчина без стуку відчинила двері, делікатно увіпхнула туди вкрай здивованого таким поворотом подій Крука і швиденько їх зачинила.

Спершу Полу здалося, що він нікуди не йшов з попереднього кабінету. Все було те ж саме: табурети, шафа, стіл. Проте чиновник, який елегантно підвів йому назустріч ліву брову, виявився іншим. Це був молодий чоловік, виголений до синяви, зі старанно зализаною блискучою перукою та колючим поглядом.

-  Проходьте, проходьте! – привітався він приємним тенором. – Ваш бланк, будь-ласка.

-  Номер 92–АЙ, посвідчення особи, – відчуваючи себе папугою, Пол передав йому папірець.

-  Так-так, – зверхньо промовив чиновник, кинув на Пола оцінюючий погляд колючих очей і дістав перо з чорнильниці. – Тоді почнемо. Ваше ім’я?

-  Пол Крук.

-  Ім’я батька?

-  Корвін Крук.

-  Ваш вік.

-  Двадцять років.

-  День вашого народження. – Чиновник швидко вимахував пером у такт відповідям. Його завзяті рухи свідчили про неабиякий професіоналізм у справі заповнення бланків.

-  Одинадцяте листопада.

-  Культура.

-  Що?