Розділ без назви (1)

Крук повів носом. Пахло чорнилом, пилом та бюрократією. Він опинився на початку довжелезного коридору, освітленого неприємним жовтим світлом прямокутних електричних ламп. Двері, вікна, лавки, вазони й інші ознаки життя були відсутні.

-  Номер 31415–ЗН, йдіть слідом за мною, будь-ласка, – промовили поряд, і у Крука ледь серце не увірвалося з переляку.

З тіні ліворуч випірнула невисока дівчина у чорній мантії й напудреній білій перуці і стрімко помчала вперед коридором. Пол навіть обличчя її не розібрав – настільки швидко це сталося. Вочевидь, тут не було прийнято вітатися з візитерами, чекати на них або ж узагалі виявляти будь-які натяки на ввічливість. Пол зітхнув і рушив слідом за своєю провідницею, подумки лаючись останніми словами.

Тим часом дівчина без зайвих розмов бадьоро крокувала попереду, впевнено орієнтуючись у хитросплетінні коридорів, сходів, кутків, переходів та залів. Пол відчув себе загубленим десь після шостого чи сьомого повороту – саме тоді він роздратовано зрозумів, що його почуття напрямку здалося. Через високий темп подорожі Крук навіть не встигав прочитати численні вказівники: єдиним, що він помітив, стали неймовірно довгі номери кабінетів.

Дивна мандрівка тривала не менше п’ятьох хвилин, як раптом провідниця спинилася перед черговими дверима з диким номером. Таких номерів Пол встиг побачити не менше сотні й успішно зненавидів їх, – втім, як і все інше, що знаходилося всередині цього бісового Муніципалітету.

-  Вам сюди! – пронизливо оголосила дівчина й прожогом щезла за рогом, наче її ніколи не було.

Крук знизав плечима, кинув презирливий погляд на двері перед ним і обережно постукав. Відповіді не було. Пол постукав сильніше. Відповіді не було. Тоді без зайвих церемоній Пол увійшов.

Він опинився у маленькому невиразному кабінеті. З меблів тут були: письмовий стіл, два табурети та шафа для документів. За столом, обіймаючи величезним задом один з табуретів, сидів старий товстий чиновник у чорній мантії та білій перуці. Вірніше, колись ця перука була білою – зараз її колір коливався у діапазоні між сірим та жовтим. Кривеньку косичку чиновник недбало пов’язав червоною шовковою стрічкою. На самому кінчику його схожого на бараболю носа жила здоровенна чорна бородавка. Мов гордовита каравела, бородавка пливла на гребені старого пористого носу. Її розміри магнетизували: Полу довелося прикласти неабияких зусиль, аби перевести погляд на власника бородавки.

Той зберігав мовчанку й неспішно щось писав. На Крука чиновник не звернув жодної уваги.

-  Номер процедури 31415–ЗН, – вирішив представитися Пол.

Чиновник ще пару секунд мазюкав по аркушу пером, а потім підняв на візитера примружені очі. Пол помахав йому запрошенням. Чиновник випустив незрозумілий гортанний звук, дістав з-під столу товстенну конторську книгу й занурився в глибоке її вивчення.

-  Так-так, – поважно прогугнявив він через хвилину й знову зиркнув на Пола. Крук вправно зробив вигляд, що дивився зовсім не на бородавку. – Пан Крук молодший, чи я правильно розумію?

-  Правильно. – Пол поправив маску, хоча того не потребувалося: цим жестом він наче підтверджував свої слова.

-  Задля повністю законного та офіційно оформленого у затвердженому порядку отримання спадку й підпису всіх необхідних для цього документів вам потрібно пройти наступні інстанції, – чиновник жестом професійного ілюзіоніста дістав з повітря три бланки. – Номер 92–АЙ, перевірка посвідчення особи, номер 65–Ш, архівування особистої справи, та номер 35–ОВ, ознайомлення із законами міста.

-  Ви хочете сказати, щоб підписати якийсь недолугий папірець, попередньо мені потрібно підписати ще гору схожих?

-  Саме так. – Чиновник повів носом. Здалося, що бородавка озирнулася навколо. – Це, звичайно, трохи перебільшення й узагальнення, я би міг навіть сказати, – гіпербола, бо це аж ніяк не гора, але, гм, суть процедури ви ухопили вірно.

-  Ви знущаєтесь? – пригнічено запитав Пол. Він так сподівався покінчити з цією справою швидко!

-  У жодному разі. Це закони, пане Крук! Недолугий папірець, як ви тільки-но мали необережність висловитися, може перетворити вас на спадкоємця величезного статку. А може і не перетворити. – У голосі товстуна зненацька забринів метал. – Вас проводять.

Чиновник натиснув зелену кнопку на столі, і за декілька секунд у дверях намалювалася недавня знайома.

-  Проведи пана Крука цими процедурами, – старий простяг їй бланки.