Розділ без назви (1)

Останні червоні камінці впали донизу. Пісочні чаші легко й безшумно перевернулися, а стрілка годинника одночасно з цим сунулася на наступну позначку.

-  А от годинник безглуздий, цілком незручний.

-  Повністю погоджуюся з вами, молодий пане. Хоча, правду кажучи, механізм для нього виготовлялися саме на вашій фабриці.

-  Не робить мені честі, – Пол підійшов до могутніх дверей.

Сервен, притримуючи меч, прослідував за ним, ледь накульгуючи на ліву ногу.

-  Я вимушений зачекати на вас тут, молодий пане. У Муніципалітет можна увійти тільки за запрошенням – на кшталт того, що ви отримали.

-  А якщо запрошення нема?

-  То й входу також немає. Якщо не брати до уваги монети. – Сервен криво всміхнувся. – Хабар і можновладець – поняття настільки ж нероздільні, як гроші та влада.

-  Чудові порядки. – Пол не здивувався. – Що ж, тоді я пішов. Сподіваюся, ти тут не засумуєш, Сервене.

-  Я теж на це сподіваюся, молодий пане. Зачитайте номер вашої процедури, аби двері відчинилися.

-  А інакше їх не розчахнути?

-  Якщо, окрім вибуху, є альтернативний метод, то мені він невідомий. – Сервен поправив окуляри й завмер.

Крук із скептичним виразом обличчя оглянув вхід. На велетенських, десь у три його зрости, дверях з блискучого брунатного дерева не містилося жодного натяку на ручку, так само, як і петель. Навіть різьби не було.

Пол невпевнено штовхнув двері вперед, але вони не піддалися. Захоплення неймовірною спорудою швидко випарувалося.

-  Клятий Муніципалітет. – Пол порився у кишенях.

Він витяг м’ятий папірець і нервово зачитав номер процедури. Перед Муніципалітетом і на площі перед ним не було жодної живої душі, окрім вірного слуги, але тим не менш від читання вголос безмовним дверям Пол відчув себе бовдуром.

Тільки-но він промовив номер, почувся тихий гул, а посередині входу з’явилася щілина. Стало зрозуміло, що двері складалися з двох частин, ідеально припасованих одна до одної. Вони стрімко відкотилися у пази і гул стих. Шлях усередину черева Муніципалітету відкрився.

-  Бажаю успіху, – почулося наостанок від Сервена.

Пол кивнув і обережно перетнув поріг. Його лівиця сама собою лягла на рукоятку револьвера. З тихим гулом двері за спиною зачинилися.

* * *