Розділ «ЧАСТИНА III»

— Чому ви не підете?

— Куди?

— Далеко-далеко.

— Навіщо?

Вони йшли ще якийсь час мовчки, поки не наблизилися до дюн.

— Ходімо ось цією стежкою.

По піску були прокладені дерев’яні дошки, скріплені поперечними. Ступні добре фіксувалися на них, і незабаром Габр міг уже подивитися на Тихий Куточок із висоти. Селище сховалося за невеликим лісом, майже біля самого підніжжя темної стіни, що зникала за хмарами. Звідси було видно лише нижні рівні, що зяяли порожнечами. На деяких спалахували падаючими вогнями естакади магніт-блоків.

— Які ви дивні, — сказав Габр.

— Кожен дивний по-своєму, — відповіла дівчина.

— У вас така влада, ви на вершині, над усіма, як...

— Як боги, — усміхнулася дівчина.

— І ви... ви ходите на службу, ви прикуті до цього страховиська. — Він показав на стіну, що затуляла небо.

— А що ж іще?

— Є ж інше життя.

— Яке ще життя? Про що ви?

— Ну... — Він подивився на відкрите дівоче обличчя. — Ну, невже вас не кличе далекий простір?

— Далекий простір?.. А, далечінь... Не знаю... Ні, напевно.

— Вам не хочеться піти звідси і йти, йти?..

— А навіщо? — спитала дівчина. — І що там будеш їсти? У нас тут своє щастя, свій світ. — Вона показала на біленькі будиночки під лісом. — А від щастя навіщо йти?

— У вас є чоловік?