Розділ «ЧАСТИНА III»

— Вони самі. Вони ж не розуміють, що ви зрячий. У них є свої служби... Ви для них... ну, ви знаєте... хворий, так, — вона кивнула головою. — Вони вас не осліплювати, вони лікувати вас зібралися. А втім... я не знаю. У них така плутанина в головах, що ми самі не завжди розуміємо, заради чого вони роблять те чи інше.

— Ви, значить, їх не контролюєте?

— Ну, нас же жменька. Якби ви самі не нагрянули просто до нас...

— Що?

— Ну, — зітхнула дівчина, — зрячі не стали б, напевно, втручатися.

— І ви, самі зрячі, могли би спокійно спостерігати, як таку саму, як ви, людину, позбавляють найдорожчого?

— Ну, це дуже складно, — знову зітхнула дівчина. — Такі, як ви... Ви ж були одним із них?

— Такі, як я, — здогадався Габр, — чужі? Все одно чужі?

— Ну... Зрозумійте... — Вона намагалася перебороти себе. — Ми дивимося на них здалеку, адже ми бачимо, бачимо цей світ. Це створює прірву між нами і мегаполісом. І все, що робиться «у сліпих», навіть прозріння, осліплення, — все це там, не в нашому світі, розумієте? Все це «у сліпих».

— Здається, починаю розуміти.

Вони зупинилися обличчям до моря.

— Он там, де лінія, бачите? — дівчина показала рукою. — Там невідомо що.

— Ви не знаєте?

— Ні, — похитала головою дівчина. — Ми прикуті до ме-гаполіса.

— Чому? Я не розумію.

— Наші батьки ходять на службу в мегаполіс.

— У ЦЕУ?

— І в ЦЕУ, і у Вищі Збори. Дуже багато справ. А ми... Нас, молодих, мало, і ми, теж усі, особливо чоловіки, змалку готуємося до служби.

— Який жах, — сказав Габр. — Ви ж зрячі!

— Ну і що? — знизала плечима дівчина.