Розділ «ЧАСТИНА III»

— А який сенс замислюватися? — відповів Річардсон. — Що від цього зміниться? От ви нас засуджуєте, а самі готові були позбавити життя мільйони цих нещасних.

— Я... — Габр прикусив нижню губу. — Я не хотів. Просто...

— Ну як же не хотіли? — хитро подивився на нього Річардсон. — Ви ж уже відкручували блок.

— Я не хотів, клянуся.

— Врешті-решт, не в тому річ, — зітхнув господар. — Справа в тому, що ми по-різному розуміємо «добро» і «зло». Вам здається, що ми злі, чудовиська, — а нам так зовсім не здається. Та візьміть хоч такий варіант: ми всі відмовляємося від влади, залишаємо мегаполіс. Цього ви хотіли б, так? І хто сидітиме за пультами? Хто буде контролювати забезпечення життєдіяльності?

— Але ви... ви просто узурпували функцію управління. Так. Незрячі, вони... вони могли б самі управляти собою. Просто... має бути спеціальна, пристосована для них апаратура...

— Ви вважаєте, цього достатньо? Наталі, йди до нас!

У дверях з’явилася істота в легкому, повітряному одязі, пройшла через кімнату.

— Посидь із нами, а? Ти ж чула про молодого чоловіка з мегаполіса?

— Так, — відповіла дівчина. — Передавали у вчорашніх новинах.

— Ну от, мені доручили показати йому наш Тихий Куточок. Уявляєш, він вважає, що незрячі могли б самі керувати мегаполісом.

Дівчина промовчала, тільки підняла очі й уважно подивилася на Габра.

— Але ж цього заздалегідь ніхто не зможе гарантувати, — продовжив Річардсон. — Наші роди правлять цією махиною не одне числення. Досвід, знання, яких не вичитаєш у книжках, ну і очі. І заради чого, молодий чоловіче, ми почнемо все руйнувати, ставлячи життя в мегаполісі на грань ризику? Заради вашої «справедливості», яка незрозуміло навіщо і кому потрібна? І потім, врахуйте: незрячі правлять на всіх нижніх щаблях. Ми тільки вгорі, звідки все видно. У кожному квадраті своє самоврядування, ми даємо тільки загальні установки через Голову.

— Він зрячий? — запитав Габр.

— Так. Ми намагаємося, щоб у кожній регіональній Нараді Головою був зрячий. Бо хтось один на місці має бути залучений до таємниці...

— До якої таємниці?

— Ну... якщо хочете, до таємниці нашої влади. Звісно, це мусить бути зрячий, чи не так? І потім, подумайте самі, ну, припустимо, ми підготували б такий загін ваших управлінців із незрячих, ну, щоб вони зайняли наші місця біля пультів ЦЕУ, у Вищій Нараді. І що з цього вийшло б? їх потрібно було би змалку ізолювати від усіх, щоб вони виросли в іншій свідомості.

— Навіщо? — запитав Габр.

— Як навіщо? — здивувався Річардсон. — Як же можна зрозуміти мегаполіс, його будову, якщо ти переконаний, що нічого, крім близького простору, не існує? А як без такого розуміння можна ним керувати?

— Але ж ви... ви самі задовблювали цією брехнею мільйони...