Розділ «ЧАСТИНА III»

— Ми? — перепитав господар. — В жодному разі. Те, що ви приписуєте особисто нам, існує безліч числень, воно придумано не нами.

— А ким?

— На це важко відповісти. Ми, звичайно, могли би спробувати — лише спробувати — почати переконувати людей у тому, що вони висять у повітрі, живуть у залізних ящиках і взагалі — сліпі... Чому ви мовчите? Мабуть, ви це намагалися робити,чи не так?

— Так, — опустив голову Габр.

— Ну, і багато вам повірило? А якщо би повірили? Що було б? Із мегаполісом, із усіма цими мільйонами, з їхнім життям? Знаєте, в чому різниця між нами і вами?

— Вами? — глянув на нього Габр.

— Ну, я маю на увазі Окса Нюрпа, всіх цих «борців за справедливість». Ми хочемо знати наслідки того, що ми робимо. Нам не все одно, що трапиться, якщо «справедливість буде відновлена». І оскільки ми дуже і дуже невпевнені у наслідках, ми... — він зітхнув, — ми просто нічого не робимо. Ми боїмося щось міняти. Ось, скажімо, така дрібниця: нехай загін спеціально вихованих змалку незрячих виросте зі свідомістю, аналогічною нашій. Тобто начиненим усіма знаннями про істину. І ось ми його посадимо замість себе, так? Що з цього вийде? Клан. Новий клан, і не більше.

— Чому?

— Тому що, молодий чоловіче, між ними і всіма іншими буде нездоланна прірва у свідомості. А нерозуміння з боку маси відштовхне, не зможе не відштовхнути, не замкнути купку в коло вибраних, яких «не розуміють, хоча вони бачать істину». І ще плюс дарована нами влада... Створимо нову, незрячу аристократію — яка, врахуйте, невідомо, чи зможе повноцінно замінити нас, — і на цьому все.

— То ви, значить, визнаєте, що ви аристократія? Зряча аристократія? — запитав Габр.

— Ну яка ми аристократія? Ми просто бачимо. Бачимо світ.

— Але ви ж не працюєте в шахтах, не живете в бункерах?

— Ви думаєте, вони б відчули різницю між своїм бункером і ось цим будинком? Ну, гаразд, — пан Річардсон піднявся, — ви тут поспілкуйтеся з моєю дочкою, а я скоро повернуся, добре?

Грюкнули двері.

Габр залишився удвох із дівчиною. Та, не бентежачись, дивилася йому у вічі.

— Ви були незрячим? — запитала вона нарешті.

— Так, — відповів Габр. — Потім раптом став бачити.

— Це зрідка трапляється, — сказала дівчина. — А ви насправді хотіли зупинити мегаполіс?

— Не знаю.

— Вчора вас показували в новинах.