Розділ «ЧАСТИНА III»

— Це хмари. Хмари, запам’ятали?

— Хмари, — повторив Габр.

— А це, велике, — море.

— Море, я знаю.

— Ну ось, — вона обняла себе за плечі. — Ви не думайте, що я з усім згодна, що тато казав. Мені самій гидко все це.

— Що?

— Все. І мегаполіс, і вся ця брехня.

— Правда?

— Звичайно. Що тут доброго? Але ніхто нічого не може зробити, розумієте? Проти такої громадини.

— Не дуже, — зізнався Габр, йдучи на півкроку позаду.

— Ну як же, все відстоялося за стільки числень, і всім начебто добре...

— Не всім, — заперечив Габр.

— Ну звичайно. Декому погано. Але більшість звикла: ті, кого обманюють, — до брехні, брехуни — до обманювання. І ніхто вже нічого особливого в цьому не бачить. І ще, — вона подивилася на нього, — ми... ми боїмося їх...

— Кого?

— Сліпих.

— Вони ж безпорадні.

— Тато вже сказав, що вони все виконують, вся сила у них. У зрячих тільки авторитет Вищої Влади. А це так непевно... Ось вас ловили, так? Я дивилася по стереовізору.

— Так.

— Думаєте, це мій тато ловив чи це він наказував?

— А хто ж? — зупинився Габр.