Розділ «ЧАСТИНА II»

— Що інше?

— Ти просто нічого не знаєш.

— Чого не знаю?

— Ось ти завтра підеш на роботу.

— Ну так.

— І ти з такою радістю розповідав про контракт... А де твоя дружина?

— Вона пішла, з донькою.

— Ось ти живеш цієї тарою, у тебе сім’я...

— Я не розумію тебе.

— Шилг... — Габр дивився на отвір входу, звідки проникало світло. — Якщо б ти бачив, який ти, де ти живеш...

— Що таке «бачив»?

— Ти не ображайся, — сказав Габр. — Все марно, я піду.

— Ні, так я тебе не відпущу. — Істота різко підвелася і, витягнувши руки, наблизилася. — Де ти? Дай я сяду поруч. Я тобі друг чи ні?

— Так, напевно.

— Ти повинен пояснити мені, що з тобою відбувається. Мені вже говорили. Мені дзвонив Санч. У тебе якісь думки з’явилися? Так?

— Так, уяви собі, — криво посміхнувся Габр.

— Ти повинен розповісти, чуєш? Старий, заради нашої дитячої дружби.

— Навіщо тобі?

— Я хочу знати, що з тобою відбувається.

— Ну добре. Ти живеш у страшному бункері, брудному й обплутаному павутинням. Сам ти теж жахливий, весь у якихось об’їдках. А твій будинок висить у повітрі разом із вулицею, твоєї фірмою, разом із усім. За контрольною смугою, за бар’єром, — прірва, розумієш? Під нами ще сотні рівнів. А справжня земля там, далеко внизу. Днями я був біля основи, там звалище відходів із усього мегаполіса. А найголовніше — ви всі живете, нічого не бачачи. Ви не бачите, де ви живете і що ви таке.