Розділ «ЧАСТИНА II»

— Так, було, — відповів невизначено Габр.

— Кажуть, пожежа була в якійсь лікарні. Ти що там робив?

— Прихворів трохи.

— Оргнапій хочеш?

— Чашечку.

Вони випили.

— А ми тут таку справу розгорнули, — сказав, закурюючи, Шилг. — Чудово, що ти подзвонив. Ти нам потрібний.

— Я? — здивувався Габр.

— Ну так. Наша фірма влаштовує вигідний контракт. Ти можеш підзаробити, ти ж добре знав хіміософію?

— Непогано.

— Нам не вистачає статистів, розумієш? А контракт потрібно підписати в найближчі місяці. Стільки роботи — здуріти.

— А що ви робите?

— Ти хіба не знаєш? Тару для оргнапоїв.

— Ти робиш тару?

— Та ні. Тару роблять інші, ми її зберігаємо. У нас антикорозійна лабораторія, ну, ти маєш знати. Тара має служити довше, ніж служить, ясно? Ми винайшли розчин. Це знаєш який прибуток? Ти тільки подумай: у кожному будинку п’ють орг-напої. Отже, цілі склади повинні бути завалені наповненими пляшками. І скільки, по-твоєму, вони там можуть зберігатися?

— Скільки? — мляво запитав Габр. Йому було байдуже.

— Оргнапій вступає в контакт із матеріалом тари. Це неминуче. Ми можемо подовжити строк придатності тари на нуль цілих одну десяту. Без шкоди для якості напою. Це мало, згоден, але помнож на кількість пляшок, на кількість складів... Ну, що ти мовчиш?

Дивно було говорити з людиною, яка, зігнута навпіл, зосереджена цілком на собі, тупо дивилася собі під ноги. Габр раптом відчув, що його, власне, і немає тут; він для цієї істоти, яка була колись нехай і невеликою, але частиною його самого, — лише голос. Голос і більше нічого.

— Ні, Шилг, — тихо промовив Габр.

— Тобі не потрібні зайві гроші?