Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Сідай! Усе зрозуміло. Ти вчинив так, як веліла твоя громадська совість.

– А як щодо померлої від голоду дитини? – не вгамовувався Щербак.

– Від якого голоду?! – закричав Биков. – Нема ніякого голоду! Я не хочу навіть чути це слово! Запишіть собі на лобі і навчіть комсомольців: голоду немає! За одне таке слово можна потрапити за ґрати! Усе це куркульські вигадки! Недобиті куркулі вигадують жахливі історії про голод у країні. Вони роблять все для того, щоб підірвати довіру до радянської влади, до комуністів. Ми повинні обрубувати такі спроби при самому корені. Тому тобі, Кузьма Петрович, раджу тримати язика за зубами і думати, що кажеш.

– Люди не хочуть іти на роботу, – продовжив Щербак, – бо лежать вдома слабкі, з пухлими ногами та животами. Нещодавно не вийшла на роботу Віра Ляшенко. Я зайшов до неї, а жінка лежить мертва. Вона не змогла встати з ліжка, бо не мала сил. Жінка виглядала дуже виснаженою: голова ніби збільшилася у розмірі, тіло обтягнуте жовтою безкровною шкірою, загострилися вилиці, руки висохлі, дуже тонкі, очі збільшені. Вона померла, широко відкривши очі й рота. Усе це свідчить про голодну смерть.

– Ти лікар? – посміхнувся Биков. – Лише спеціаліст може визначити, від чого померла людина. Можливо, вона була хвора на сухоти або іншу виснажливу хворобу. Можливий такий варіант?

– Можливо, – погодився Щербак, – але сусіди розповідали, що у Віри вже з тиждень не було у роті ані росинки. Сусіди їй вносили кілька разів поїсти, але ж у них самих не вистачає харчів. Тому жінка залишилася наодинці зі своєю бідою…

– Усе! Досить! – зупинив Щербака Биков. – Не будемо сваритися і з’ясовувати причину смерті. Померла, тож нехай собі спить вічним сном. У нас є важливіші справи.

Биков доповів, що потрібно щось негайно робити, щоб не попасти на «чорну дошку». Голова колгоспу запропонував свій варіант.

– Давайте здамо посівний фонд, – сказав Семен Семенович.

Підрахували: якщо здати зерна вісімдесят відсотків, то все одно не вистачить для виконання плану.

– Доберемо податками населення, – вніс пропозицію Лупіков.

– Зачекайте, – взяв слово Кузьма Петрович. – Майже все зерно вивезли у район. Залишили на посівну настільки мало, що не вистачить і на одне поле. І тепер ці мізерні запаси ще зменшаться? Що тоді залишиться на посів?

– Озимих трохи посіяли, а весняна посівна ще не скоро, – сказав Лупіков. – До того часу щось вигадаємо. Зараз потрібно виконати план – це наше головне завдання. Можна, наприклад, вилучити сіялки, віялки, жатки, борони тощо. Усе це скласти під замок до весни. Там можна буде обміняти все це на посівне зерно або продати інвентар і купити посівний матеріал. До того ж порання по господарству відволікає колгоспників від роботи. Порпаючись на своїх городах, вони не хочуть іти на роботу в колгосп. Навіщо їм усе те добро, якщо немає коней і землі?

Биков розплився у задоволеній усмішці і заплескав у долоні.

– Єдине правильне рішення! – сказав Биков. – Ось у кого потрібно тобі, Кузьма Петровичу, повчитися! Доведіть до відома активістів про вилучення у населення сільськогосподарського інвентарю. Так і зробимо. Негайно здамо більшу частину посівного матеріалу. А тепер я повинен перейти до питання номер два, – об’явив Биков.

Григорій Тимофійович дав завдання зробити подвірний обхід і перерахувати не лише худобу і птицю, а й кожне дерево, кожен кущ.

– Всі-всі дерева і кущі? – поцікавився Семен Семенович.

– Який же ти недалекий! – зітхнув Биков і розтлумачив: – У садках фруктові дерева та кущі, з яких можна зібрати ягоди. Якщо селяни отримують дохід у вигляді яблук, груш, смородини чи там аґрусу, то що з доходу треба робити? Правильно! Платити податки. По кількості дерев і кущів буде нарахований податок.

– А якщо яблуня не вродить і на ній не буде жодного яблука? – поцікавився Ступак.

– То вже проблеми яблуні і її господаря, – вичавив на обличчі посмішку Биков. – А наша проблема – зібрати податки. Зрозуміло?