Розділ «Частина сьома Небо одне на всіх»

– Не переймайся, Варю, – сказав батько, вийшовши у двір, щоб провести доньку. – Усі старі стають вередливі, гірші за малих дітей.

– Добре, – відповіла Варя. – І все-таки шкода бабусю.

– Якщо їй пояснити, що сталося останнім часом, вона не зрозуміє.

– Може, воно й на краще?

Варя прислухалася. На вулиці було чути людські голоси. Невже знову йдуть «шукачі» чужого добра?

– За плечима в них лопата, йдуть на хутір щедрувати… – сказав батько тихо. – Здається, доню, до нас знову завітали «щедрувальники».

– Знову?! – злякано прошепотіла Варя.

Чорножукови не помилилися. Активісти, як їх селяни прозвали, «червона мітла», пішли до Вариної хати. Почали нишпорити по всіх кутках. Варя сиділа, тримаючи Сашка на руках. Дитина вередувала і плакала, бо був час її годування. Василь сів у кутку кімнати, схилив голову, щоб не бачити швидьків. Добре, що поруч із Варею був батько. Він посадив на коліна Маргаритку, обняв дівчинку і гладив її по голівці. Дівчатко перелякано зиркало у бік непроханих гостей, готове ось-ось розплакатися. Павло Серафимович щось нашіптував лагідним голосом на вушко дитині, і Маргаритка заспокоїлася. Вона притислася усім своїм маленьким тільцем до дідуся, сховалася у його великих обіймах.

Варя схвильовано спостерігала, як знайшли невеличкий вузлик борошна, кинули його у кошик. На припічку стояв чавунок із трьома помитими картоплинами – знайшли. Три картоплини полетіли в кошик. У пічурці за піччю, де сушилися пелюшки дитини, знайшли один буряк – у кошик його! Маленький вузлик пшона, приготований для молочної каші дітям, знайшли у кишені кожуха – забрали.

Ганна полізла у піч, рогачами дістала горщик із молочною кашею для Сашка. Знайшла ложку, почала сьорбати прямо з горщика.

– Залиш дитині, – не витримала Варя.

Ганна розсміялася Варі прямо в очі. Комсомолка показово вилила кашу з горщика на долівку.

– Що ж ти робиш?! Чим я буду дітей годувати? – тремтячим голосом спитала Варя.

– А ти заріж одну дитину і нагодуй нею другу! – зло пожартувала Ганна.

– Дивіться, що я знайшов у сінях! – сказав радісно Семен, затягаючи в хату невелику дерев’яну діжку.

– Що там? – заглянула Ганна. – Квашена капуста? Пошукайте ще у сараях, – наказала вона, – там повинно щось бути.

Варя дивилася, як колишня подруга присіла навпочіпки перед діжею і почала їсти, дістаючи капусту руками. Було гидко спостерігати, як шматки капусти падали їй на груди, а вона все хрумала як кінь. Сашко розплакався так, що Варя вже не могла його втішити.

– Та заткни ти його, – нервово сказала Ганна, – бо в мене апетит від крику пропаде.

– То дитина плаче, побачивши тебе, червона відьма, – тихо сказав батько.

Ганна почула. Вона перестала жувати, витерла долонею бороду.